У вихідні 21–22 лютого дипломатична суперечка вийшла за межі заяв: МЗС України назвало «ультиматуми та шантаж» з боку Угорщини й Словаччини, які пов’язали підтримку Києва з відновленням енергопотоків.
Першопричина конфлікту — зупинка транзиту нафти до двох країн. Постачання російської нафти нафтопроводом «Дружба» перервалися 27 січня після удару дрона по інфраструктурі на заході України, про що Київ прямо говорить як про наслідок російської атаки.
У відповідь Будапешт і Братислава пригрозили «закрутити» інший вентиль — електроенергію. Йдеться про аварійні перетоки й комерційний імпорт електроенергії, що стали для України критичним резервом після ударів по енергетиці.
За підрахунками редакції «Дейком», ця історія — не про один пошкоджений вузол, а про те, як війна перетворює інфраструктуру на аргумент у переговорах. Енергетичний шантаж працює там, де залежність підкріплена зимою, дефіцитом і політикою.
Парадокс у тому, що саме Угорщина та Словаччина залишаються найбільш залежними від «Дружби» серед членів ЄС: вони мають тимчасові винятки з ембарго та продовжують імпортувати російську нафту, попри санкції ЄС.
Тому вимога «негайно відновіть транзит нафти» звучить як спроба перекласти наслідки російських атак на Україну. Київ же відповідає короткою логікою: «ультиматуми — до Кремля», а не до держави, чия критична інфраструктура під обстрілами.
Для України удар по електриці — болючіший, ніж по нафті: енергосистема України відновлюється після хвиль атак, а імпорт електроенергії з ЄС закриває пікові провали, коли генерація й мережа працюють на межі.
При цьому в Європі діє технічний «каркас» солідарності: оператори систем передачі в межах ENTSO-E розраховують доступні перетоки, а Єврокомісія публічно підтримувала збільшення експортної спроможності в напрямку України та Молдови.
Та цифри показують, чому погроза звучить переконливо. За даними галузевого моніторингу ExPro, у лютому найбільша частка імпорту електроенергії України припала на Угорщину (близько половини), а Словаччина дала помітну частину обсягів — тобто важіль справді відчутний.
Водночас «вимкнути рубильник» — не те саме, що написати пост у соцмережі. Частина потоків проходить через ринок і правила балансування, а будь-яке довге обмеження швидко б’є по репутації постачальника в ЄС так само, як і по Україні.
Київ намагається перевести суперечку в площину рішень, а не взаємних звинувачень. Українська місія при ЄС запропонувала альтернативи: використання інших елементів української системи транспортування або морську логістику з подальшим прокачуванням через Одесько-Бродівський нафтопровід.
Але така диверсифікація постачання — не «кнопка». Вона вимагає контрактів, страхування ризиків, портової логістики та часу, а ще — розуміння, хто оплачує дорожчий маршрут у період ремонту «Дружби».
Суперечка має й фінансовий вимір: Будапешт паралельно погрожує блокувати великий європейський кредитний пакет для України, прив’язуючи допомогу до повернення російської нафти в трубу. Це піднімає ставки з двостороннього рівня до рівня політики ЄС.
У стратегічному сенсі виграє Москва: чим більше сварок усередині ЄС і НАТО, тим легше Кремлю доводити тезу, що «втома від України» — неминуча. Саме тому енергетична безпека тут стає частиною безпеки політичної.
У короткій перспективі найреалістичніший вихід — технічний: прискорити ремонт і погодити тимчасові схеми, щоб не ламати аварійні перетоки. Паралельно Україні важливо розширювати альтернативні напрямки імпорту електроенергії та гнучкість балансування.
Середньостроково ключ — у відновленні енергомереж і розосередженій генерації: більше захищених підстанцій, швидші ремонти, накопичувачі, локальні резерви для громад. Це зменшує вразливість до політичних «вимикачів» на кордоні.
Для Угорщини й Словаччини цей епізод теж сигнал: залежність від російської нафти робить їх заручниками не лише трубопроводу, а й політичної торгівлі. Чим довше триває така модель, тим дорожче коштує кожна аварія — чи то від атаки, чи то від збою.
Для Брюсселя — ще один тест на те, чи можуть правила спільного ринку й енергетичної солідарності стримувати національні шантажні сценарії. У протилежному разі будь-яка критична інфраструктура перетвориться на інструмент внутрішнього торгу.
Найгірший сценарій — якщо «нафта проти струму» стане шаблоном і повториться з іншими товарами. Тоді кожна зима для України буде не лише сезоном ударів, а й сезоном переговорів під тиском.
Цей конфлікт показує: війна давно йде не тільки на фронті, а й у схемах постачання. І що швидше Європа закриє «останні залежності», а Україна — посилить власну стійкість, то менш дієвим стане будь-який енергетичний шантаж.
