Оприлюднення архіву документів у справі Джеффрі Епштейна, яке мало стати кроком до прозорості, несподівано спричинило нову хвилю суперечок у США. Після публікації мільйонів сторінок матеріалів стало зрозуміло, що частина важливих документів спочатку була відсутня або з’явилася із запізненням, що викликало критику на адресу Міністерства юстиції.
Серед найрезонансніших деталей — внутрішнє листування ФБР, у якому фігурує список із 14 впливових чоловіків, чиї імена мали перевірити агенти. На першому місці у цьому переліку стояв тодішній президент США Дональд Трамп.
У листі агент ФБР дав колегам пряме доручення: зібрати в окремій таблиці всю наявну «компрометуючу інформацію» щодо цих осіб. Йшлося насамперед про повідомлення інформаторів та свідчення людей, які контактували зі слідством у різні роки.
За попереднім аналізом редакції «Дейком», сама поява такого списку свідчить про те, що правоохоронці намагалися швидко оцінити політичні ризики перед масштабною публікацією архівів.
У короткому зведенні щодо Трампа агенти зазначили два твердження. Перше — заяву жінки, яка стверджувала, що він нібито вчинив сексуальне насильство щодо неї, коли вона була підлітком. Друге — розповідь свідка про те, що Епштейн нібито представив Трампу неповнолітню дівчину словами: «Це хороша, правда?» — на що той відповів «Так».
Ці матеріали входили до великого масиву документів, підготовлених для публікації після ухвалення спеціального закону, який зобов’язав уряд розкрити архіви справи Епштейна.
Однак сам процес оприлюднення виявився надзвичайно хаотичним. Загалом було опубліковано понад три мільйони сторінок, але багато матеріалів були неповними, фрагментарними або містили суперечливі редагування.
Наприклад, у деяких документах імена свідків залишалися відкритими, тоді як у інших — були повністю зафарбовані. В окремі моменти з онлайн-архіву навіть тимчасово зникали десятки тисяч файлів, що ще більше підживило підозри щодо можливого політичного втручання.
Ситуацію ускладнило і те, що деякі зниклі документи стосувалися саме тих заяв, які слідчі раніше вважали найбільш серйозними.
Одним із таких випадків стала історія жінки із Південної Кароліни. У 2019 році вона повідомила ФБР, що в підлітковому віці зазнала сексуального насильства спочатку від Епштейна, а згодом — від Трампа під час поїздки до Нью-Йорка.
У документах зазначалося, що агенти проводили з нею кілька інтерв’ю, але відповідні службові записки спочатку не були включені до оприлюдненого архіву.
Після того як журналісти звернули увагу на відсутність матеріалів, Міністерство юстиції заявило, що ці документи були помилково класифіковані як дублікати. Згодом їх усе ж опублікували.
Водночас у самих записках міститься дуже мало перевірюваних деталей. Жінка не могла точно пригадати, у якому місті відбулися події — у Нью-Йорку чи Нью-Джерсі — і описувала лише загальні риси місця.
Білий дім категорично відкинув ці звинувачення. Прес-секретар адміністрації Каролін Лівітт назвала їх «повністю безпідставними твердженнями без жодних достовірних доказів».
Більшість інших згадок про Трампа у матеріалах ФБР не містять звинувачень у правопорушеннях, але підтверджують його давні соціальні зв’язки з Епштейном.
Свідки розповідали слідчим, що бачили їх разом на світських заходах, чули їхні телефонні розмови або знали, що Трамп відвідував будинки Епштейна.
В одному з документів також згадується телефонна розмова між Трампом і начальником поліції міста Палм-Біч у Флориді Майклом Райтером. За словами поліцейського, Трамп нібито сказав йому: «Добре, що ви його зупиняєте — всі давно знали, що він цим займається».
Таким чином, оприлюднення архівів справи Епштейна не тільки не завершило багаторічні суперечки, а навпаки — породило нові питання.
Найбільше критики викликала не сама інформація у файлах, а процес їх публікації, який виглядав неорганізованим і суперечливим.
Для американської політики ця історія має подвійний ефект. З одного боку, вона знову піднімає тему зв’язків впливових осіб із Епштейном. З іншого — ставить під сумнів здатність державних інституцій забезпечити повну прозорість у справі, яка протягом багатьох років залишається символом системних провалів правосуддя.
