Позиція прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо щодо репараційної позики Україні стала черговим сигналом про складні процеси, що розгортаються всередині Європейського Союзу. Його заява про готовність блокувати виділення фінансової допомоги Києву, якщо вона буде спрямована на оборонні потреби, пролунала у словацькому парламенті та відразу ж викликала широкий резонанс. Не лише тому, що вона контрастує з позицією більшості держав-членів ЄС, а й тому, що Фіцо пов’язує своє рішення з власним баченням мирного врегулювання війни в Україні.
Прем’єр наголосив, що його уряд не підтримає жодного рішення, яке передбачає виділення коштів на забезпечення української армії, незалежно від того, чи йдеться про короткострокові програми, чи про фінансування на 2026–2027 роки. Він підкреслив, що вважає поточну стратегію ЄС «неправильною та неефективною». На його думку, подальше продовження війни не лише не наближає мир, а й супроводжується людськими втратами, що не змінюють загальної ситуації на переговорах.
Ця заява вписується в риторику Фіцо, який останнім часом послідовно позиціонує себе як прихильник «мирної політики». Він акцентує, що не може підтримувати рішення, які, за його словами, передбачають витрачання «десятків мільярдів євро на війну». При цьому словацький лідер застерігає Брюссель від поспішних кроків у питанні використання заморожених російських активів, особливо якщо такі рішення торкатимуться військових програм підтримки України.
Особливої уваги заслуговує те, що Фіцо заявив про підтримку мирних ініціатив Дональда Трампа — політика, який ще не повернувся до влади, але вже впливає на дискусії всередині ЄС. Словацький прем’єр висловив думку, що США нібито можуть мати власний план використання заморожених російських активів для відбудови України після завершення війни, а не для її ведення. Саме тому він вважає неприйнятним їх використання для оборонних потреб Києва зараз.
При цьому Фіцо не обмежився лише критикою європейської стратегії, але й висловив низку зауважень до самої України. Він згадав про корупційні скандали, які, за його словами, «чують усі», і дорікнув Києву за припинення транзиту газу, що, на його думку, завдало економічних збитків Словаччині. Цей акцент на економічних проблемах не є випадковим, адже Фіцо вже тривалий час просуває тезу про необхідність зосередження на внутрішніх соціальних питаннях і зниження впливу зовнішньополітичних факторів на економіку країни.
Разом із тим, попри різку позицію щодо військової допомоги, словацький лідер наголошує, що Словаччина залишається відповідальною та солідарною у гуманітарних питаннях. Він підкреслив, що країна прихистила близько 200 тисяч українських біженців, і продовжує працювати над енергетичними проєктами, новими транспортними сполученнями та модернізацією прикордонної інфраструктури. За його словами, така допомога є проявом реальної солідарності, не супроводженої втягуванням країни у військові процеси.
На тлі загострення дискусій щодо репараційної позики, не менш важливими є сигнали, які надходять від інших членів ЄС. Лідери семи держав звернулися до Європейської комісії та Європейської ради із закликом активізувати дії щодо використання заморожених російських активів для підтримки України. Тим часом прем’єр Бельгії Барт Де Вевер навіть допускає можливість судових позовів у разі схвалення рішень, які йому видаються неприйнятними. На додачу Financial Times повідомляє про наміри ЄС ухвалити закон, що дозволить безстроково блокувати активи РФ на суму понад 200 мільярдів євро, аби уникнути вето з боку урядів, схильних до блокування таких рішень.
У ширшому контексті позиція Фіцо демонструє розділеність Європи, яка водночас залишається союзником України та шукає способи збереження єдності. Заяви словацького прем’єра набувають значення не лише через їх зміст, а й через час: ЄС готується до ключових рішень, що визначатимуть політичний та фінансовий курс щодо України на найближчі роки. Саме тому риторика Фіцо додає напруги у переговори, які і без того відбуваються в умовах політичної турбулентності.
Попри критику військового фінансування, словацький уряд декларує підтримку євроінтеграційних прагнень України. Фіцо заявив, що виступає за вступ України до ЄС, але зауважив, що серед держав-членів зростає кількість скептиків щодо швидкого просування цього процесу. Ця частина його позиції виглядає своєрідним балансуванням між прагненням підтримати Україну у європейських реформах та небажанням брати участь у військових програмах, пов’язаних із підтримкою Києва.
Таким чином, слова Роберта Фіцо не лише демонструють внутрішньополітичний курс Словаччини, а й відображають ширшу дилему, яку нині переживає Європа: як зберігати солідарність з Україною, забезпечувати підтримку, необхідну для її стійкості, й одночасно шукати шляхи для мирного врегулювання, яке не зруйнує єдність ЄС. У цих умовах позиція кожної країни, особливо такої, що готова використовувати інструменти блокування рішень, може суттєво вплинути на майбутнє всієї європейської політики щодо України.
