Коли у 2022 році Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, газ став зброєю. Кремль скорочував постачання, намагаючись зламати європейську єдність через ціни й дефіцит. Тоді на сцену вийшов скраплений природний газ зі США — танкери з Мексиканської затоки стабілізували ринки й дали Європі час перебудуватися.
Минуло кілька років — і стратегічна картина знову тривожить. Європа замінила одну масштабну залежність іншою. Якщо до війни понад половину імпорту газу ЄС забезпечувала Росія, то у 2025 році більш як чверть постачань уже припадала на США. Ще у 2019-му американський газ становив лише близько 5% європейського імпорту.
Зовні це виглядало як успіх диверсифікації. Але нині, на тлі нової хвилі напруженості між Брюсселем і Вашингтоном та жорсткішої зовнішньої політики Дональд Трамп, усе більше аналітиків ставлять запитання: чи не перетвориться LNG зі США на інструмент тиску, подібний до того, яким була російська труба.
За оцінкою газети Дейком, ключова проблема полягає не в обсягах постачання як таких, а в концентрації. Європа різко зменшила залежність від Росії, але водночас посилила вразливість до політичних рішень одного партнера, хай і союзника. Це створює нову асиметрію в переговорах.
Енергетична залежність давно вважається стратегічною слабкістю Європи. Власний видобуток скорочується: родовища Північного моря виснажуються, а нові проєкти стикаються з екологічними обмеженнями та суспільним спротивом. Велика Британія, наприклад, стримує нове буріння, тоді як її виробництво нафти й газу падає.
У такій ситуації американський LNG виглядав порятунком. Європейські порти в Нідерландах, Франції та Бельгії швидко наростили приймальні потужності, а США стали світовим лідером експорту скрапленого газу. Коротка морська логістика з Мексиканської затоки лише підсилює цю логіку.
Та політичний контекст змінює сприйняття. Аналітики зауважують, що адміністрація Трампа вже використовує торгівлю як важіль у міжнародних суперечках — зокрема в питаннях, не пов’язаних безпосередньо з енергетикою. Звідси й страх, що газ може стати частиною ширшого торгу.
Дослідниця Колумбійського університету Анн-Софі Корбо визнає: ще кілька років тому залежність від американського LNG не викликала занепокоєння, але нині в Європі дедалі частіше говорять про надмірну концентрацію ризиків. За даними аналітичного центру Bruegel, у 2025 році постачання LNG зі США до ЄС зросли майже на 60% за рік.
Водночас альтернатив небагато. Норвегія нині є найбільшим постачальником газу до ЄС — близько 30% імпорту, але її можливості обмежені. Частка російського газу знизилася приблизно до 12%, і Європа офіційно взяла курс на повну відмову від нього до кінця десятиліття.
Експерти наголошують: навіть за активного розвитку відновлюваної енергетики газ залишатиметься необхідним — для опалення, балансування мереж і промисловості. Вітер і сонце не закривають пікових навантажень без резервних джерел, а акумулятори ще не здатні масштабно замінити газ.
Теоретично Вашингтон міг би використати непрямі інструменти тиску — наприклад, експортні податки чи регуляторні обмеження. Повне перекриття поставок виглядало б малоймовірним, адже це вдарило б по самій американській індустрії, яка інвестує мільярди у нові LNG-термінали. Але навіть часткові збої або політична невизначеність здатні підштовхнути ціни вгору.
Ключова відмінність від Росії полягає в структурі ринку. У Москві держава контролювала Gazprom і могла безпосередньо «озброювати» потоки газу. У США ж галузь приватна, і постачання швидше перенаправлятимуться, ніж зупинятимуться. Та для Європи це слабка втіха: будь-яке подорожчання болісно б’є по економіці.
Аналітики Bruegel уже говорять про «ризик імпортної концентрації». Чим більша частка одного постачальника, тим сильніше Європа піддається зовнішнім шокам — навіть якщо вони не мають форму прямого шантажу. Достатньо сигналу ринку, щоб контракти подорожчали.
У короткостроковій перспективі Європі може допомогти очікуваний глобальний надлишок LNG. Нові проєкти в США та Катарі здатні збільшити пропозицію й знизити ціни. Але надлишок — це циклічне явище, тоді як політичні ризики мають довшу пам’ять.
Стратегічна відповідь ЄС лежить у кількох площинах: подальша диверсифікація імпорту, розвиток внутрішніх мереж і прискорення «зеленої» трансформації. Проте ці кроки потребують років і великих інвестицій, тоді як залежність від LNG США — вже сьогоднішній факт.
За підрахунками Дейком, Європа опинилася у проміжній фазі: вона вийшла з російської газової пастки, але ще не побудувала енергетичну автономію. У цій зоні будь-яка геополітична турбулентність перетворює економіку на заручника великих гравців.
У підсумку питання не в тому, чи використає Вашингтон газ як зброю, а в тому, що сама можливість такого сценарію змінює переговорні позиції. Для Європи це сигнал: енергетична безпека — це не лише ціна за мегават-годину, а й політична свобода вибору. І поки LNG зі США залишається критичною опорою, цей вибір має свої межі.
