Після взяття повстанцями влади в Сирії новий уряд в Дамаску заявив про намір об’єднати всі збройні формування в єдину національну армію. Найбільший виклик у реалізації цього плану розгортається в автономному Курдистані на північному сході, де курдське меншіство досягло значних успіхів у самоуправлінні та створило власні сили – Сирійські демократичні сили (СДФ). Хоча в цілому угода про «мерж» передбачає об’єднання військових, адміністративних і економічних інституцій до кінця року, у багатьох курдів досі глибоко вкорінилася недовіра до нового керівництва.
У перші роки громадянської війни повстанці та курдські загони неодноразово вступали в бойові зіткнення за контроль над містами на північному сході. Курдська адміністрація звинувачувала нових лідерів у підтримці ісламістських груп, відомих своїми радикальними методами, а лідери повстанців наголошували на єдності збройних формувань. Саме ця історія відкритих сутичок та зрадницьких домовленостей залишила глибокий слід у свідомості місцевих жителів і зумовила скепсис у процесі нинішньої інтеграції.
10 березня СДФ офіційно погодили передачу під контроль Дамаска не лише своїх підрозділів, а й ключових видобувних об’єктів — нафтогазових родовищ у провінціях Хасака та Дейр-ез-Зор. Президент Ахмед аль-Шара розглядає цю угоду як історичний прорив у справі відновлення територіальної цілісності Сирії. У відповідь на початковий позитивний резонанс у регіоні сторони обмінялися в’язнями та почали поступове зменшення військової присутності у стурбованих курдів районах біля Алеппо.
Попри формальне підписання документів, уже за кілька тижнів у північно-східних містах почалися дискусії про реальне значення угоди. Курдські представники заявляють, що ключові умови об’єднання залишаються розмитими: чи збережеться контур автономії, чи СДФ увійдуть до національних сил як окремий підрозділ, чи взагалі втратять будь-який вплив на безпеку регіону. «Аль-Шара та новий уряд хочуть контролювати всю Сирію, включно з нашими землями, але питання в деталях», — наголосив учасник переговорів Бадран Курді.
У центрі підозр – особа самого президента: Ахмед аль-Шара свого часу очолював сирійське крило «Аль-Каїди», екстремістської організації, що вела постійні бої проти курдів у період 2013–2016 років. «Ми добре пам’ятаємо його як лідера «Фронту ан-Нусра», який бомбив наші міста», — каже 55-річний учитель хімії з Хасаки Алі Ахмед. Додатковим аргументом проти довіри стали тісні зв’язки Дамаска з Туреччиною, яка протягом багатьох років завдавала ударів по курдських позиціях уздовж турецького кордону.
Туреччина формально зупинила більшість повітряних операцій після угоди між Дамаском та СДФ, але у березні в результаті, вірогідно, турецького удару загинула ціла сім’я сезонних працівників у Кобані. Сотні курдів провели жалобний похорон з червоними домовинами та фотографіями на кожній кришці, протестуючи проти зневаги їхніх прав безпеки. «Чому Ердоган робить це з нами? Що ми йому зробили?» — обурюється 31-річна Аміна Махмуд з Кобані.
Крім курдів, занепокоєні й інші етнорелігійні групи: асирійські та вірменські християни у Камишлі бояться, що національні війська можуть бути задіяні для репресій проти меншин. «Якщо б не курди, нас би просто стратили», — каже Аліс Мардерос, яка відвідує службу в православній церкві щонеділі. Паралельно зростають побоювання внаслідок нещодавніх атак на алавітів уздовж узбережжя — понад 1 600 загиблих переважно серед цивільного населення.
Сполучені Штати роками підтримували СДФ, визнаючи їхню роль у перемозі над ІДІЛ, однак з нинішнім виведенням частини американських підрозділів з регіону виникає питання про зовнішню підтримку курдських сил у майбутньому. Дехто вважає, що без прямого захисту США курди стануть вразливішими перед атаками Туреччини та нових урядових воєнізованих формувань.
Арбітром у цій складній грі інтересів можуть стати арабські громади на північному сході. Дехто, як шейх Хасан аль-Мільхім з Хасаки, вбачає в об’єднанні під контролем Дамаска спосіб стримати курдське домінування, але інші, зокрема племінний лідер Манн Альдане з прикордонних бедуїнських селищ, застерігають: «Центральний уряд не заслуговує на довіру в охороні таборів для сімей бойовиків ІДІЛ».
Отже, об’єднання СДФ із національною армією залишається водночас і шансом на відновлення територіальної цілісності Сирії, і приводом для нової хвилі недовіри. Угода між Ахмедом аль-Шара та Мазлумом Абді стала символом політичної волі, але реальна стабілізація регіону залежатиме від того, чи зможе Дамаск довести курдам та іншим меншинам свою здатність забезпечити безпеку, рівні права та справедливе представництво у новій Сирійській Республіці.
