Коли вулицями Амстердама в годину пік проїжджають сотні велосипедистів, складно помітити бодай одну людину в захисному шоломі. На перехресті, яке колись транслювали в онлайн‑режимі через його надзвичайну завантаженість, 39‑річна Феллон Альбрехт на питання журналістів про причини такої нехлюйності відповіла просто: «Через пучок волосся». І вона не одна. Більшість голландців, навіть усвідомлюючи ризики, вважають шолом або незручним аксесуаром, або взагалі зайвою деталлю.
За останніми даними Центрального бюро статистики Нідерландів, минулого року загинуло 246 велосипедистів – найвищий показник серед усіх учасників дорожнього руху. Для порівняння: 220 водіїв автомобілів і 59 пішоходів не дожили до фінішу доби. З 2000 року в аваріях гине в середньому 199 велосипедистів на рік, а у двох третинах випадків причиною смерті стають травми голови. Ці цифри змусили уряд запустити інформаційну кампанію «Put It On» («Одягни шолом»), але щоразу її ефективність піддають сумніву самі ж учасники руху.
Кампанія «Одягни шолом» тривала один день: телереклама, постери в соціальних мережах та тематичні заняття в школах мали переконати голландців, що шоломи знижують ризик фатального удару на 70 %. Організатори сподівалися, що хоча б частина пасивних прихильників двоколісного транспорту замислиться про безпеку. Однак у країні, де велосипедів більше, ніж людей, шолом сприймають як ознаку недовіри до системи або навіть зневаги до традиційних цінностей.
Критики кампанії вказують на те, що безпека починається не з екіпірування пішохода, а з якості доріг, розмітки і поведінки водіїв. Естер ван Гардерен, національна директорка Fietsersbond – спілки велосипедистів із 50‑річною історією захисту прав двоколісних, наголошує: «Шолом не запобігає аварії. Треба усувати причину — контролювати швидкість автівок». Fietsersbond наполягає на зниженні лімітів у містах до 30 км/год і обмеженні габаритів автомобілів, адже великі машини складніше об’їхати, і вони завдають важчих травм.
Університетський професор урбаністики Марко те Брьоммелстроут, відомий у ЗМІ як «професор велосипеду», називає ініціативу «ідеологічним димовим екраном». Він стверджує, що кампанія «Одягни шолом» вводить в оману, примушуючи думати про велосипед як про екстремальний спорт, тоді як він залишається основним видом транспорту для всіх вікових груп. Зате міністр інфраструктури Баррі Мадленер напередодні акції підписав постанову про підвищення швидкості на автомагістралях до 130 км/год, що додало аргументів критикам на користь того, що уряд частіше дбає про водіїв, а не про велосипедистів.
Заяву міністерства підтвердила речниця Ліз Зутекоу: «Автомобілі стають дедалі чистішими та безпечнішими, вони важливі для людей. Ми інвестували 450 млн євро в безпечну інфраструктуру на 2020–2030 роки, і частина цих коштів спрямована на популяризацію шоломів серед велосипедистів». Водночас вона додала, що комплексний підхід має враховувати і модернізацію доріг, і заходи з обмеження швидкості, і індивідуальний захист.
У відповідь російкій пропаганді активісти з Нідерландів пропонують відмовитися від «зручних відмовок» і вимагати від уряду не лише агітації серед школярів, а реальних змін у міському плануванні. На їхню думку, саме вузькі велодоріжки, конфлікти з автівками в одному потоці та недостатня освітленість переходів провокують небезпечні ситуації, а шолом із цим мало що вдіє.
Опитування на вулицях засвідчило різке розділення думок. 64‑річна Неллеке Дорнбал, яка щодня їздить на електровелосипеді до реабілітаційного центру, підтримує ідею обов’язкового шолома: «Бачу в клініці наслідки черепно‑мозкових травм: втрата пам’яті, постійна втома, проблеми з концентрацією». Вона наполягає, що закон мав би стосуватися всіх, незалежно від віку. А 26‑річний Беренд Рамюц з Амстердама зауважив: «Шолом я надягаю тільки коли беру участь у велогонках. Тут це не в тренді, і не думаю, що якась рекламна кампанія змінить культуру».
Тим часом 42‑річний Йоп де Врізе розповів про свій «класичний голландський» випадок: у стані сп’яніння він зачепив переднім колесом трамвайну колію і влетів головою в бордюр. «Прокинувся – над тобою два парамедики», – згадує він. Після довгого відновлення та струсів мозку Йоп почав надягати шолом вночі, хоча часто забував. Все змінилося, коли його восьмирічний син запитав: «Тату, чому ти не захищаєш голову?» — і батько зрозумів, що ризиком він ставить під загрозу не лише себе, а всю родину.
Дебати навколо шоломів у Нідерландах тривають, однак із кожним роком статистика зростає. Чи переконають водіїв у тому, що шолом – це не мода, а необхідність? Чи уряд нарешті віддасть пріоритет безпечній інфраструктурі над пропагандою індивідуального захисту? І головне: чи вдасться зберегти самобутню велосипедну культуру країни, не перетворивши її на театр небезпечного спорту? Відповіді ще попереду, але життя багатьох голландців може залежати від того, який шлях оберуть європейські та національні лідери.
