Ізраїль наказав більш ніж мільйону палестинців евакуюватися з півночі в очікуванні наземного вторгнення, і гуманітарна ситуація стає все більш жахливою: останні запаси палива, води і медикаментів закінчуються, а організації змушені викручуватися. Тисячі гуманітарних працівників, як і пан Окал, продовжують виконувати свою роботу, мало сплять і мають обмежені ресурси - і все це заради того, щоб вижити.
"Ми намагаємося захистити наші сім'ї, щоб вони почувалися в безпеці, - каже пан Окал, який працює на БАПОР, агентство ООН, що надає допомогу палестинцям, і який зупинився в тому ж коледжі, перетвореному на притулок, у південному місті Хан-Юніс, де він працює. "Але з іншого боку, ми намагаємося служити переміщеним особам".
За словами пана Окала, під час авіаударів над головою "ми працюємо в жахливих умовах". Станом на п'ятницю, за даними БАПОР, 53 співробітники ООН були вбиті в результаті ізраїльських авіаударів, причому багато з них загинули вдома або під час виконання службових обов'язків. Всі вони були палестинцями.
Але найбільшим викликом у його роботі є дефіцит, сказав він: Нестача ресурсів, щоб прогодувати людей, які втекли звідти. Брак часу, щоб подбати про власну сім'ю, поки він піклується про чужих людей. Брак безпеки, оскільки Ізраїль обстрілює анклав.
"Ми страждаємо від нестачі всього", - сказав 51-річний пан Окал у голосовому повідомленні.
Хусам, лікар у місті Газа, не покинув своє рідне місто, незважаючи на заклики Ізраїлю до евакуації. Він продовжує розвозити по місту ті обмежені запаси медикаментів, які йому вдається дістати, незважаючи на ізраїльські повітряні удари і зростаючу втому.
"Ми не можемо їсти, ми не можемо спати", - сказав у голосовому повідомленні 40-річний Хусам, який попросив називати його лише на ім'я, оскільки він турбується про свою безпеку.
У будинку його сім'ї його мати, хвора на діабет, намагається отримати необхідні їй ліки. За його словами, надзвичайно важко доглядати за пацієнтами і водночас піклуватися про свою сім'ю, в тому числі про 6-місячного сина.
За десятиліття роботи в гуманітарних організаціях у секторі Газа він багато чого побачив. Але, за його словами, його останній візит до лікарні Аль-Шифа, найбільшого медичного комплексу в секторі Газа, не залишив йому слів. Поранені тісняться в коридорах, які вже заповнені людьми, що покинули свої домівки і шукають притулку від авіаударів.
"Я не можу описати те, що ми там побачили, - сказав він. "Перед відділенням невідкладної допомоги стоїть запах смерті".
"У них є намет, куди вони складають мертвих людей, більшість з яких - діти. Усередині відділення швидкої допомоги люди лежать на підлозі", - сказав він.
Переважна більшість тих, хто перебуває на землі, - палестинці, але є й іноземці, які залишилися, щоб допомогти. За 13 кілометрів на південь від Хан-Юніса, поблизу кордону з Єгиптом, команда БАПОР виконує складну роботу з оцінки жертв серед цивільного населення і пошкоджень приміщень ООН.
"Ми працюємо по 18-20 годин на добу, - сказав Гектор Шарп, голова польового юридичного офісу БАПОР. "Ми спимо, коли можемо. Їмо, коли можемо. Ми намагаємося їсти принаймні один раз на день".
На відміну від палестинських гуманітарних працівників, які не мали вибору, пан Шарп, громадянин Нової Зеландії, який працює в Газі протягом останніх трьох років, прийняв рішення залишитися. Він спить не в притулку, а в офісі, який ділить зі своїми колегами.
За словами пана Шарпа, робота його команди полягає в тому, щоб відвідувати різні об'єкти, які постраждали від авіаударів всередині анклаву, і консультувати щодо можливих порушень міжнародного права. Але це дуже складно робити "в ситуації, коли міжнародним гуманітарним стандартам не приділяється достатньої уваги", - сказав пан Шарп.
У місцях, які вони відвідують, є тисячі людей, які не отримують достатньо води, хліба або ліків протягом декількох днів.
"Вони очікують, що ми щось принесемо, тому що ми представники ООН, - сказав він. "Але ми тут для того, щоб побачити, чи всі сторони поважають міжнародне право".
"І люди не можуть їсти право, - сказав він. "Вони не можуть пити право".
