У ніч на п’ятницю о 1:00 мешканка багатоквартирного будинку на вулиці Поліовій Юлія Вербицька разом із двома синами – Дмитром, 17 років, та Олексієм, 12 років – прокинулися від сирени повітряної тривоги. Не маючи власного підвалу чи облаштованого бомбосховища, вони ледве вмістилися в вузькому коридорі поміж двома бетонними плитами, що лишилися від ремонту. За кілька хвилин над їхнім будинком пролунав загрозливий гул безпілотного апарату – і поруч, у закинутому мильному цеху, вибухом зруйнувало дах і розкидало уламки по подвір’ю.
Це був уже другий за два дні удар російських дронів по місту: напередодні росіяни обстріляли той же житловий квартал і центр Харкова, а в столиці України, Києві, в результаті нічних ракетних ударів загинули 12 мирних жителів. «Я не спала вже дві доби», – зізнається Вербицька, витираючи сльози та лагодячи розбите вікно своєї квартири. Поруч волонтери благодійного центру «Heart of Kharkiv» збирають бите скло й прибирають пошкоджені дитячі малюнки, що розліталися по кабінету волонтерів від сильного вибухового хвилювання.
Реакція влади та закордонних партнерів не заспокоїла харків’ян. Уранці того ж дня американський президент Дональд Трамп на своїй платформі звернувся до Володимира Путіна з рідкісним визнанням небажаності продовження обстрілів: «Володимире, зупинись», – написав він. Однак за кілька годин після цього з Росії знову запустили фалангу ударних безпілотників. Багато хто сприйняв звернення Трампа як політичний жест, але не як дієвий механізм припинення вогню.
Секретар благодійного центру Антон, який захищав «Heart of Kharkiv» від уламків, назвав Дональда Трампа «російським агентом, завербованим давно». Переконаний, що Україна не має поступатися територіями за будь-яких умов, він цинічно посміхається, кажучи: «Сьогодні вони вимагають Крим і Донбас, завтра — ще п’ять областей. З такими людьми не про що домовлятися». Насправді саме Харківщина постраждала ударом з усіх п’яти областей, переданих на переговорах під питанням.
Пожежні та рятувальники продовжують гасити маленькі загорання в мильному цеху. Бетонні стіни порепані уламками, поруч – пожовклі залишки пральних машин радянського виробництва. Директор пожежної частини № 6 Анатолій Ясковець розповів, що атаки дронів стали більш інтенсивними з січня 2025 року, коли Дональд Трамп вдруге вступив на посаду: «Наче хтось дав команду не зупинятись. Хоча Путін оголошував пасхальне перемир’я, атаки не припиняються».
Механізм нового так званого «пасхального перемир’я» дійсно спрацював лише на кілька годин минулих вихідних. Навіть одноденна пауза у Великдень виявилася формальністю: обидві сторони звинувачували одна одну в порушенні режиму тиші. Тим часом місцеві жителі дедалі заглибленіше в розбиті квартири та вулиці. Пенсіонерка Людмила Ганзії з району Слобідський дивом уникла травм, коли уламки розбитого скла влетіли в її спальню: 82-річну жінку витяг з-під завалів сусід-підліток.
Секретар пожежників підкреслює – сучасна тактика росіян полягає в тому, щоб відправляти «рій» бойових дронів по одному й тому самому об’єкту. «Вони цілеспрямовано б’ють по цивільній інфраструктурі, хочуть зламати нас психологічно: усього 50 секунд летить дрон із Бєлгорода до нашого міста».
Попри глобальні перемовини та затії спецпредставника США Стіва Віткоффа, який знову вів переговори з Путіним у Кремлі, доля Харкова залишається невизначеною. Місцеві депутати Харківської міської ради ухвалюють рішення про додаткові укриття в підвалах багатоповерхівок, а волонтерські центри організовують збір коштів на укриття для багатодітних сімей та маломобільних груп населення.
«Росіяни мріють зламати нас через відключення електро- та водопостачання, через руйнування промислової інфраструктури, — каже Ясковець. — Їхня мета — зробити нас нещасними, щоб ми звинувачували власний уряд». Однак харків’яни не зламалися, вони продовжують підкидати дрова у буржуйки в притулках, ділитися ковдрами та водою з тими, хто втратив дах над головою.
У ніч після чергового обстрілу вулиця Поліова все ще була завалена битим склом і розбитими панелями. Юлія Вербицька пригадує почуття безпорадності та страху: «Сидиш у коридорі з дітьми і думаєш – чи ти ще прокинешся завтра?» Але з першими променями сходу сонця вона допомагала розгрібати уламки, забираючи з розбитих полиць дитячі іграшки й розірвані книги, аби вже за кілька годин повернутися до повсякденного життя та розпочати новий день боротьби за цивільний Харків.
