Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат (ІнГЗК), розташований у Кривому Розі, є стратегічним підприємством України. Проте з літа 2024 року він перебуває у стані простою, і ситуація не покращується. Причини цього криються не лише в складній геополітичній обстановці, але й у внутрішніх економічних рішеннях держави, які позбавляють комбінат можливості працювати рентабельно.
Основні фактори, що зробили виробництво економічно невигідним, — це непосильні тарифи на електроенергію та її передачу, значне зростання вартості залізничної логістики, високі портові збори та фіскальне навантаження, яке не враховує специфіку гірничої промисловості. В результаті підприємство, яке раніше забезпечувало валютні надходження, податки й робочі місця, змушене зупинити виробництво.
Однією з головних причин простою ІнГЗК стала висока ціна електроенергії. За останній рік вартість кіловат-години значно зросла, а додаткові витрати на її доставку лише ускладнюють ситуацію. При тому, що для виробництва концентрату підприємство використовує значні обсяги електроенергії, зростання тарифів автоматично призводить до втрати конкурентоспроможності на світовому ринку.
Це не лише вбиває можливість працювати з прибутком, а й підриває довіру до перспектив відновлення промисловості. Для таких гігантів, як ІнГЗК, доступ до стабільної та доступної енергії — це питання виживання, а не зручності. У світі промислові виробники отримують пільгові тарифи, що враховують важливість стабільної роботи великих підприємств для національної економіки. В Україні ж ця логіка поки відсутня.
ІнГЗК має експортоорієнтований профіль, отже логістика відіграє ключову роль. Однак сьогодні українська залізнична інфраструктура, що контролюється державним монополістом, стала джерелом надвитрат. За інформацією з підприємства, тарифи на залізничне перевезення зросли в півтора раза в доларовому еквіваленті. До цього додаються портові збори, які в українських портах більш як удвічі перевищують аналогічні тарифи у європейських гаванях.
Результатом цього стало те, що вивезення продукції стало нерентабельним. Комбінат не може конкурувати з європейськими виробниками, які мають доступ до дешевшої логістики. В умовах глобального ринку ціна має вирішальне значення, і кожен зайвий долар витрат відштовхує потенційного покупця. Таким чином, внутрішні логістичні проблеми знищують експортний потенціал країни.
Ще одним бар’єром для роботи ІнГЗК став акциз на дизельне паливо. Він становить майже чверть його вартості. Цей податок має спрямовуватись на ремонт автошляхів. Але кар’єрні самоскиди не виїжджають на дороги загального користування. Отже, підприємство змушене сплачувати податок за інфраструктуру, якою не користується. Це лише один з прикладів того, як загальна фіскальна політика не враховує специфіку великих промислових об’єктів.
Додатково, державні податки на прибуток, землю, ресурси та екологію створюють додаткове навантаження. І хоча комбінат справно платив усі податки — лише за перше півріччя 2024 року це було понад 1,1 млрд грн — без можливості працювати й отримувати прибуток він не зможе і надалі наповнювати бюджет. Таким чином, надмірний податковий тиск шкодить не лише підприємствам, а й державі в цілому.
Зупинка роботи ІнГЗК має глибокі соціальні та економічні наслідки. Підприємство забезпечувало робочі місця для тисяч мешканців Кривого Рогу. Але вплив комбінату виходить далеко за межі міста. У суміжних галузях — логістика, обслуговування техніки, енергетика — також працювали десятки тисяч людей, пов’язаних із стабільною роботою ІнГЗК.
Зменшення обсягів експорту означає втрату сотень мільйонів доларів валютних надходжень. Для країни, яка воює і потребує кожної гривні, це критично. Місцеві громади втрачають надходження до бюджетів, а безробіття збільшується. Це призводить до соціальної напруги, зниження рівня життя і еміграції кваліфікованих кадрів.
Для відновлення діяльності ІнГЗК потрібні не дотації, а продумана тарифна та фіскальна політика. Насамперед, держава повинна встановити збалансовані тарифи на електроенергію для енергоємних виробництв. Також варто переглянути логістичні тарифи та створити конкурентоспроможні умови для експорту через українські порти.
Важливо також внести зміни до податкового законодавства, зокрема щодо акцизу на дизельне паливо, який не має застосовуватись до техніки, що не користується державними дорогами. Необхідно запровадити підходи, які враховують галузеві особливості, а не універсальні рішення, що шкодять замість допомоги.
Інгулецький ГЗК — це не просто підприємство. Це символ промислового потенціалу України. Його простій — дзеркало всієї економіки: без реформ, гнучкості та стратегічного бачення навіть найпотужніші гравці приречені на зупинку. Вибір за державою: або забезпечити умови для роботи, або втратити ще одну точку економічного зростання.
