У Ірані почалася нова фаза тиску на політичне поле: силовики затримують лідерів реформістського табору, який десятиліттями працював у межах системи. Це виглядає як спроба «закрити клапан» керованого невдоволення після кривавих протестів січня.
За повідомленнями медіа та юристів, серед затриманих — Азар Мансурі, а також Ебрагім Асгарзаде й Мохсен Амінзаде; окремо вивезли з дому речника коаліції Джавада Емама. У матеріалах фігурує участь КВІР як інструмента «тихих» арештів.
Офіційний наратив зводиться до «загрози національній безпеці»: прокуратура і державні ЗМІ говорять про «дестабілізацію» та роботу «в інтересах США й Ізраїлю». Паралельно людей викликають до прокурорського офісу в тюрмі Евін — як до точки тиску і сигналу іншим.
За попереднім аналізом «Дейком», влада б’є саме по реформістах, бо вони — місток між вулицею та інституціями: зламавши Реформістський фронт, режим скорочує шанси на переговорний вихід із внутрішньої кризи. Раніше редакція описувала цю логіку «колективного покарання».
Ключовий меседж озвучив голова судової влади: ті, хто критикує систему «зсередини», нібито «говорять те саме», що вороги Тегерана. У такій рамці будь-яка незгода — не політика, а «співпраця з противником», і це розширює простір для репресій.
Показова деталь — юридична невизначеність. Адвокат Ходжат Кермані прямо сказав, що сторона захисту не розуміє причин арештів і не бачить чітких обвинувачень: «ми фактично не знаємо, що спричинило ці затримання».
Тло цієї кампанії — післясічневі протести і жорстке придушення. Держава називала учасників «терористами» та «бунтівниками», але масштаби насильства стали ключовим фактором делегітимації, який змусив навіть поміркованих реформістів говорити різкіше.
Цифри загиблих лишаються політичним полем бою. Офіційно звучала оцінка близько 3 117 жертв, тоді як HRANA повідомляла про понад 6 000 верифікованих смертей і ще понад 17 000 випадків «під перевіркою» — тобто потенційно значно більше. Перевірка ускладнена інтернет-блекаутами.
Сам блекаут став інструментом управління кризою: він ріже канали координації протестів і одночасно зменшує можливість незалежної верифікації даних про арешти й загиблих. «Дейком» детально пояснював, як іранці обходять блокування та чому це стало частиною протистояння.
8 січня, в ніч, коли уряд Ірану відключив доступ до Інтернету, під час мітингу протестувальників у Тегерані були запалені багаття — Getty Images
Чому удар саме по реформістах — стратегічний. Реформістський фронт — «парасолька» багатьох фракцій; він допомагав мобілізувати виборця, а його риторика довго балансувала між «змінами» і лояльністю до ісламської системи. Тепер лояльна опозиція стає для режиму не буфером, а ризиком.
Окремі повідомлення пов’язують хвилю затримань із дискусією про перерозподіл влади на користь президента Масуда Пезешкіяна та ослаблення ролі верховного лідера Алі Хаменеї. Навіть якщо такі плани перебільшені, сама поява цієї теми робить її «червоною ганчіркою» для силового блоку.
Реакції всередині системи обережні, але помітні: партія «Національна єдність» закликала звільнити Мансурі, назвавши конфронтацію з мирними силами небезпечною в момент зовнішніх загроз і внутрішніх викликів. Це рідкісний приклад інституційного спротиву без виходу за рамки закону.
Для Пезешкіяна ситуація — пастка. Його пов’язують із реформістським середовищем, але реальна влада в питаннях безпеки часто зосереджена в руках структур на кшталт КВІР та судової вертикалі. Мовчання президента може відштовхнути базу, а відкритий протест — викликати ще жорсткішу відповідь.
У цьому сенсі арешти — не лише внутрішня чистка, а й демонстрація того, хто контролює правила гри. Як влучно сформулював аналітик International Crisis Group Алі Ваез, «після того як вулицю змусили мовчати, режим повернув погляд усередину» — щоб припекти навіть зародки інакомислення.
Десятки тисяч іранців вийшли на вулиці під час останнього повстання, зокрема антиурядового протесту в Тегерані — UGC, через Associated Press
Зовнішній контур не менш важливий: паралельно тривають контакти щодо ядерної програми, зокрема переговори в Маскаті за посередництва Оману. Для Тегерана це момент, коли треба переконати опонентів: внутрішнього розколу, який можна «дотиснути», немає.
Тому репресії виконують і дипломатичну функцію — «ми стабільні, ми керовані». Але ціна — подальша токсичність теми прав людини, яка посилює санкції та ізоляцію, а бізнес-канали робить вразливішими до політичних рішень партнерів.
Важливо й те, що самі протести стартували з економічних тригерів і швидко стали політичними. Це означає: навіть якщо силовики стишують вулицю, першопричини невдоволення — інфляція, безробіття, падіння добробуту — нікуди не зникають, а отже ризик повторення зростає.
Паралельно влада «закручує гайки» в суспільстві: у тих самих повідомленнях фігурує новий тюремний строк для нобелівської лауреатки Наргес Мохаммаді. Це робить сигнал однозначним: правозахисний сектор і політичні реформісти тепер в одному списку загроз.
Найближчі маркери — чи переростуть виклики до Евіну в серію показових процесів і чи розширять справи на регіональні структури реформістів. Якщо слідство залишатиметься розмитим, це означатиме: мета — не вирок, а страх і самоцензура еліт.
У довшій перспективі Іран ризикує знищити власний «поміркований запобіжник». Коли реформісти, які ще вчора грали за правилами, опиняються під арештами, суспільство втрачає легальні канали впливу — і це робить наступний вибух менш передбачуваним і більш радикальним.
