Ізраїль не просто відкинув повідомлення про нестачу ракет-перехоплювачів — він зробив це в момент, коли сама тема запасів ППО стала стратегічною. Армія заявила, що не має «нагальної проблеми» з боєкомплектом і що готувалася до затяжного бою, а міністр закордонних справ Гідеон Саар публічно сказав: «Відповідь — ні».
Приводом стала публікація Semafor, яку пізніше переказали ізраїльські медіа: за версією неназваних американських чиновників, Ізраїль нібито повідомив Вашингтону, що «критично» наблизився до межі по балістичних перехоплювачах. Це твердження не було підтверджене документально, але саме воно змусило систему реагувати публічно й швидко.
Офіційна лінія Єрусалима виглядає послідовною: Армія оборони Ізраїлю стверджує, що кампанію проти Ірану планували заздалегідь, з урахуванням запасу балістичних ракет і дронів у Тегерана, а також вірогідного входження Hezbollah у війну. Більше того, ізраїльські посадовці наполягають, що перехоплювачів зараз витрачається навіть менше, ніж очікували на цьому етапі операції.
За оцінкою Дейком, найважливіше тут не саме заперечення, а його політична функція. Коли держава змушена спростовувати чутки про виснаження ППО, вона фактично визнає: війна перейшла в режим, де рахують уже не лише знищені цілі, а й темп поповнення складів, виробництво Arrow, David’s Sling та витрати на кожну ніч перехоплення.
І саме тут починається найцікавіше. Публічно Ізраїль говорить, що дефіциту немає. Але майже одночасно уряд схвалює додаткове фінансування для «термінових і необхідних оборонних закупівель» — 2,6 млрд шекелів понад уже розширений оборонний бюджет. Сам по собі такий крок ще не доводить нестачі, але він показує, що тема запасів точно не є теоретичною.
Ще один важливий шар — характер самих атак. За даними ізраїльських військових, Іран за понад два тижні випустив по Ізраїлю близько 300 балістичних ракет. Це менше, ніж під час 12-денної війни в червні 2025 року, коли їх було понад 500, але цього недостатньо, щоб говорити про зникнення загрози: менша інтенсивність не означає меншу вартість оборони.
До того ж частина іранських ударів, за словами ізраїльської сторони, містила касетні бойові елементи. Associated Press наводить пояснення, що такі боєприпаси складніше нейтралізувати після розкриття боєголовки, а протиракетна оборона типу Arrow або Iron Dome не призначена для «збирання» десятків суббоєприпасів уже після їхнього розсіювання. Це робить витрату ресурсів ППО і сам ризик для цивільних значно складнішими.
Саме тому фраза «дефіциту немає» не дорівнює фразі «проблеми не існує». У сучасній війні на виснаження запаси перехоплювачів — це не бінарна категорія «є або немає», а питання темпу. Скільки ракет Ізраїль може відпрацьовувати щодня, скільки здатен виробити локально, скільки може швидко отримати від США і як довго триматиме такий ритм — ось справжня метрика стійкості.
Ізраїль тут опинився в класичній пастці сильної військової держави. Його багатошарова система ПРО — Arrow 3, David’s Sling, Iron Dome — досі показує високу ефективність, але сама ефективність робить її надзвичайно дорогою в довгому конфлікті. Чим краще ППО прикриває тил, тим швидше війна перетворюється на бухгалтерію боєкомплекту, логістики й спроможності оборонної промисловості.
Паралельно Ізраїль намагається вирішити проблему не лише «вгорі», а й «на старті»: бити по пускових установках Ірану ще до запуску. Така логіка зрозуміла — кожна знищена пускова установка зменшує потребу в новому перехоплювачі. Але це також означає, що успіх ППО дедалі більше залежить не тільки від радарів і батарей, а від повітряної кампанії над Іраном і від американської участі в ній.
У публічному просторі при цьому немає повної прозорості. Ізраїльські військові відмовляються детально коментувати конкретні номенклатури боєприпасів, а повідомлення про «критично низькі» залишки спираються на анонімні джерела у США. Отже, ані офіційне заперечення, ані тривожний витік не можна верифікувати до кінця. Але між ними вже проступає головне: війна з Іраном поступово стає тестом не лише для армії, а й для виробничої бази союзників.
Для регіону це має ширші наслідки. Чим довше триває війна на Близькому Сході, тим важливішими стають не разові удари, а економіка оборони: виробництво ракет, доступ до американських поставок, витривалість логістики і здатність перекривати одразу кілька напрямків — Іран, Ліван, дрони, балістичні ракети, касетні боєприпаси. У такій логіці навіть саме спростування про нестачу перехоплювачів звучить не як заспокоєння, а як сигнал: запас міцності тепер сам став фронтом.
