Українська приватизація знову опинилася в центрі економічної політики, але цього разу її сенс ширший за разовий продаж активів. Йдеться про спробу зменшити державну присутність у ключових секторах і повернути приватний капітал туди, де війна надовго зупинила нормальний інвестиційний цикл.
Європейський банк реконструкції та розвитку підтримує намір України продавати частки в банках та інших націоналізованих активах. Для Києва це важливо не лише як політичний жест: інституція може надати фінансування майбутнім покупцям, якщо структура угод і профіль інвесторів відповідатимуть її критеріям.
Уряд розраховує цього року отримати близько 13 млрд грн від приватизації. На тлі воєнного бюджету, витрат на оборону, відновлення енергетики та реконструкцію ця сума не вирішує всіх проблем, але створює інший ефект — показує, що держава готова поступово виходити з ролі надмірного власника.
За попереднім аналізом Дейком, головний виклик для України полягає не в самому продажі активів, а в якості покупців і довірі до правил. Приватизація під час війни можлива лише тоді, коли інвестор бачить не коротку політичну кампанію, а зрозумілу архітектуру власності, захисту прав і корпоративного управління.
Найчутливішим напрямом залишається банківський сектор. Держава контролює понад половину ринку, що стало наслідком воєнних ризиків, попередніх криз і націоналізації окремих установ. Така модель забезпечила стабільність у критичний період, але в довшій перспективі обмежує конкуренцію й розвиток фінансової системи.
Серед активів, для яких Київ шукає покупців, — Sense Bank та Укргазбанк. Обидві установи є значущими для ринку, а тому їх продаж не може бути просто фіскальною операцією. Це тест на здатність України залучати стратегічний капітал у фінансовий сектор без втрати банківської стійкості.
Позиція ЄБРР у цьому процесі має подвійну вагу. З одного боку, банк не замінює інвестора і не бере на себе політичний ризик держави. З іншого — його готовність фінансувати майбутні угоди може знизити бар’єр входу для покупців, які оцінюють Україну як ринок із високим потенціалом і високими воєнними ризиками.
Приватизація банків також пов’язана з ширшою реформою ринку капіталу. ЄБРР працює з Національним банком України, профільною комісією з цінних паперів і Міністерством фінансів над оновленням інфраструктури фондового ринку. Ідея полягає у створенні вертикально інтегрованої біржі з клірингом і депозитарними функціями.
Для України це не технічна деталь, а спроба побудувати основу для внутрішнього інвестиційного ринку. Без ліквідної біржі, зрозумілого обліку прав власності та ефективного клірингу приватизація залишається серією окремих угод. Із сучасною інфраструктурою вона може стати частиною довшого фінансового циклу.
Ще один напрям — портова інфраструктура. Тендер на концесію двох терміналів у Чорноморську вже привернув помітний інтерес інвесторів. Формат 40-річної концесії передбачає, що приватний оператор керуватиме об’єктами та модернізуватиме їх, залишаючи державі стратегічний контроль над активом.
Чорноморськ має особливе значення для економіки війни. Порти Одещини стали критичною ланкою експорту, логістики та валютних надходжень, але водночас залишаються мішенню для російських ударів по чорноморській інфраструктурі. Тому концесія тут є не лише бізнес-проєктом, а перевіркою інвестиційної витривалості.
ЄБРР та IFC допомагають уряду структурувати концесію й супроводжувати тендерний процес. У таких угодах важлива не лише ціна, а й здатність інвестора працювати з ризиками, вкладати в модернізацію, забезпечувати прозоре управління та не перетворювати стратегічний об’єкт на джерело політичних конфліктів.
Паралельно банк підтримує енергетичний сектор, який залишається одним із головних фронтів економічної стійкості. Після російських атак на електроенергетичну інфраструктуру Україна потребує не тільки аварійного ремонту, а й нової конфігурації системи — більш розподіленої, захищеної та гнучкої.
У портфелі ЄБРР перебувають проєкти приблизно на 700 МВт відновлюваної енергетики. Для країни, що переживає постійний тиск на генерацію і мережі, це означає поступовий перехід від логіки виживання до логіки відбудови. Сонячна енергетика, вітрові проєкти та децентралізована генерація стають елементами безпеки.
Окрема частина підтримки — захист трансформаторів. Із приблизно 135 ключових енергетичних об’єктів близько 118 мають отримати захисні споруди до кінця року. Це прагматична відповідь на реальність війни: енергетична інфраструктура більше не може проєктуватися так, ніби загроза ударів є тимчасовою аномалією.
У сукупності ці напрями складаються в нову економічну рамку. Приватизація, концесії, реформа фондового ринку, модернізація портів і захист енергетики вже не існують окремо. Вони формують спробу повернути Україні інвестиційну суб’єктність ще до завершення війни.
Ризики залишаються значними. Воєнна загроза, судова система, політична конкуренція за активи, питання оцінки майна та страхування інвестицій можуть звузити коло покупців. Але саме тому участь міжнародних фінансових інституцій має значення: вона не гарантує успіх, проте підвищує вимоги до процесу.
Для уряду приватизація цього року стане тестом на дисципліну. Продати активи швидко — простіше, ніж продати їх правильно. Україна потребує не разового поповнення бюджету, а інвесторів, які принесуть капітал, управлінську культуру, технології та довгу присутність на ринку.
Підтримка ЄБРР показує, що вікно для таких угод не закрите навіть під час війни. Але воно не буде широким автоматично. Його розмір залежатиме від прозорості тендерів, якості законодавства, реформи ринку капіталу й готовності держави відмовитися від звички контролювати там, де має працювати конкуренція.
