На саміті ЄС у Брюсселі 18–19 грудня 2025 року лідери погодили кредит ЄС для України обсягом 90 мільярдів євро на 2026–2027 роки. Київ назвав рішення критично важливим для стійкості держави та продовження оборони.
Президент Володимир Зеленський заявив, що 90 мільярдів євро — це «значна підтримка», яка підсилює резильєнтність України. Водночас у Брюсселі не змогли закріпити амбітний механізм фінансування через заморожені російські активи.
Ставки були максимальні: в ЄС прямо визнають, що без зовнішнього фінансування Україна ризикує зіткнутися з дефіцитом бюджету вже у другому кварталі 2026 року. Саме страх «фінансового зриву» підштовхнув до компромісу з позикою.
Початковий задум виглядав жорсткіше: репараційний кредит мали забезпечити російські резерви, заморожені в Європі. Йшлося не про конфіскацію, а про схему використання «тіла» активів як опори для фінансування, щоб зменшити тиск на платників податків.
Однак план уперся в політичні й юридичні ризики. Ключова проблема — Бельгія, де зосереджено близько 185 мільярдів євро з приблизно 210 мільярдів заморожених російських коштів у ЄС. Брюссель вимагав гарантій від можливих позовів і відплати РФ.
Німеччина, зокрема канцлер Фрідріх Мерц, наполягала, що репараційний кредит був би сильнішим сигналом Москві. Але переконати скептиків не вдалося: потрібні «відкриті» гарантії ризиків, на які не всі уряди готові підписатися в нинішніх умовах.
У підсумку Євросоюз обрав простішу конструкцію: ЄС позичатиме гроші на ринку та надаватиме їх Україні як фінансова підтримка України у вигляді позик. У поясненнях зазначено, що позики мають бути безвідсотковими, а забезпеченням стане «запас міцності» бюджету ЄС.
Угорщина на чолі з Угорщина Орбан традиційно гальмувала рішення, але зрештою погодилася за умови, що Угорщина, Словаччина та Чехія не нестимуть фінансових витрат. Це дозволило обійти черговий тупик в системі одностайності.
Москва використала зрив схеми з активами як привід для пропаганди. Володимир Путін назвав задум «грабунком серед білого дня» і заявив, що наслідки були б тяжкими для «грабіжників», натякаючи на удар по довірі до єврозона довіра та резервів.
У Кремлі також грають на страхах глобального Півдня: мовляв, якщо європейці торкнуться російських резервів, то інші країни — особливо нафтовидобувні — почнуть виводити золотовалютні запаси з ЄС. Саме цей аргумент підсилював нервозність частини столиць.
Україна, попри відсутність рішення щодо заморожені російські активи, публічно «прийняла реальність». Заступник міністра закордонних справ Сергій Кислиця прямо дав зрозуміти: інколи треба пам’ятати, що «ідеальне — ворог хорошого», і брати те, що працює.
Для Києва принциповим залишається інше: щоб гроші прийшли вчасно та перекрили найбільші потреби 2026–2027 років. За оцінками, 90 мільярдів євро покривають значну частину необхідного фінансування, зменшуючи ризик розривів у виплатах та закупівлях.
У бізнес-середовищі угоду сприйняли як спосіб уникнути репутаційної поразки Європи. Аналітики зазначали, що якби рішення не знайшли, це виглядало б як символічний провал, який би підживив очікування слабкості ЄС і нервозність інвесторів.
Водночас компроміс має ціну. ЄС фактично відклав механізм «покарання гаманцем» через російські резерви та перейшов до класичного боргового фінансування. Це означає, що політична дискусія про використання активів повернеться — але вже під тиском часу.
Єврокомісія отримала мандат продовжувати опрацювання ідеї репараційного кредиту. Тобто двері не зачинені: якщо знайдуть юридичний дизайн і механізм розподілу ризиків для Бельгії та інших, тема може ожити впродовж 2026 року.
Цей епізод показав і слабке місце Європи — залежність від одностайності та внутрішніх вето. Але одночасно він продемонстрував здатність «зшивати» рішення, коли на кону стратегічна безпека: поразка України наблизила б російську загрозу до кордонів ЄС.
Для України фінансовий пакет — це не «подарунок», а інструмент виживання, який має підкріплювати гарантії безпеки та оборонні спроможності. Гроші без політичної волі стримувати РФ не працюють, але без грошей політика теж швидко втрачає сенс.
Паралельно саміт торкнувся й економічних тем: Фрідріх Мерц та Урсула фон дер Ляєн говорили про шанси підписати угода Меркосур уже в січні, хоча підтримки на саміті бракувало. Це підкреслює, що ЄС балансує між війною та глобальною конкуренцією.
На перспективу ключове питання звучить жорстко: чи стане кредит ЄС для України мостом до стабільного фінансування на роки, чи лише паузою перед новою кризою. Якщо Європа не зрушить тему заморожених активів, тягар підтримки доведеться нести довше й дорожче.
