Європейський Союз опинився на порозі одного з найглибших переосмислень своєї оборонної політики за останні десятиліття. Поштовхом до цього стала позиція єврокомісара з оборони Андрюса Кубілюса, який підкреслив необхідність готуватися до ситуацій, у яких стаття 5 Північноатлантичного договору може не спрацювати так, як цього очікують у Європі. Його заява стала продовженням дедалі гучнішої дискусії всередині ЄС про стратегічну автономію, довгострокову безпеку та правильний баланс між власними спроможностями і залежністю від зовнішньої підтримки.
Слова Кубілюса не стали сенсацією, але вони чітко окреслили тенденцію, що вже давно визрівала в європейській політиці. Він підкреслив, що США поступово зміщують свою увагу до Тихоокеанського регіону, і це не тимчасове явище, а стратегічний вибір, який впливатиме на всі інституційні й військові рішення у майбутньому. Таким чином, Європа має готуватися до сценарію, у якому її здатність діяти самостійно стане не просто бажаною, а життєво необхідною.
Кубілюс зазначив, що питання не в тому, щоб сумніватися у дієздатності НАТО, а в тому, щоб мати план дій у разі найгіршого розвитку подій. Зокрема, він наголосив на важливості створення додаткових механізмів безпеки, які могли б заповнити можливі інституційні прогалини. Його бачення ґрунтується на прагматичному підході: сподіватися на підтримку союзників потрібно, але організовувати власні гарантії не менш важливо.
Водночас висловлювання американського посла в НАТО Метью Вітакера про можливість передачі керівної ролі в Альянсі від США до Німеччини стало несподіваним сигналом. Цей коментар багато хто сприйняв як ознаку того, що Вашингтон хоче бачити більшу суб’єктність Європи в союзницькій системі оборони. Кубілюс інтерпретує цей сигнал як заклик до відповідальності, підкреслюючи, що Європа повинна зміцнювати не лише військові, але й інституційні компоненти оборони.
Європейські уряди дедалі більше усвідомлюють, що нова геополітична реальність вимагає від них глибших реформ. Кубілюс наголосив, що Європа має перетворити оборону на пріоритет своєї політики не лише декларативно, а й практично. Поступові кроки вже здійснюються, але масштаби завдання значно більші — і наступні роки будуть вирішальними для створення нової архітектури безпеки в ЄС.
Розвиток оборонно-промислового комплексу стане одним з ключових напрямів роботи ЄС у наступному році. Нині ця сфера залишається фрагментованою, а оборонні компанії часто ізольовані від єдиного ринку через міркування національної безпеки окремих держав. Ця фрагментованість гальмує модернізацію, заважає стандартизації виробництва та ускладнює переозброєння. Європа потребує інтегрованої, конкурентоспроможної та гнучкої індустрії, здатної швидко реагувати на стратегічні виклики.
Разом із тим постає питання інституційної готовності ЄС до криз. Кубілюс пропонує повернутися до обговорення пункту у Договорах ЄС про взаємний захист, який досі залишається у тіні через наявність більш медійно впливової статті 5 НАТО. Але у випадку істотного зменшення американської участі в європейській безпеці саме цей пункт може стати фундаментом нової концепції оборони. Обговорення його ролі може стати переломним моментом у формуванні справді дієвої системи колективного захисту всередині ЄС.
Питання американської позиції щодо війни в Україні залишається ключовим подразником для європейських столиць. Хоча європейські лідери сподіваються, що США збережуть тверду позицію та продовжать підтримувати Україну, у багатьох столицях готуються і до альтернативного сценарію. Найпохмуріший з них передбачає різке дистанціювання Вашингтона, що створить серйозну загрозу як для України, так і для балансу сил на континенті.
Надії на те, що американська адміністрація згодом перегляне свої оцінки та вкаже на реального винуватця війни в Україні, зберігаються, але одночасно Європа дедалі більше усвідомлює, що моральна та стратегічна готовність до самостійних дій має бути сформована вже зараз. І не для того, щоб замінити НАТО, а щоб посилити власну відповідальність і стійкість перед новими загрозами.
Процеси, які сьогодні спостерігаються у Європі, є частиною глобального перерозподілу сил. Європейська оборона поступово перестає бути другорядною темою й перетворюється на вісь, навколо якої вибудовується нова політика континенту. У цьому контексті слова Кубілюса звучать як заклик не чекати, а діяти: зміцнювати інституції, модернізувати промисловість, переглядати формати взаємодії та формувати стратегію, здатну забезпечити стабільність у довгостроковій перспективі.
Європа стоїть перед новою реальністю, і вирішувати її доведеться не деклараціями, а конкретними діями. Самодостатність, відповідальність і стратегічне мислення мають формувати основу майбутньої системи європейської безпеки. І чим швидше ЄС прийме цей виклик, тим більше шансів, що континент залишатиметься захищеним незалежно від політичних коливань за океаном.
