Кількість українців, які перебувають під тимчасовим захистом у країнах Європейського Союзу, вперше за останні місяці помітно скоротилась. Станом на кінець березня 2026 року в ЄС офіційно перебували 4,33 мільйона громадян України, які виїхали через повномасштабну війну. За один місяць система тимчасового захисту втратила майже 69 тисяч осіб.
Саме по собі це зниження не означає масового повернення українців додому. Значна частина змін пояснюється адміністративними процедурами, завершенням терміну дозволів та переходом людей у довгострокові міграційні механізми. Водночас тенденція демонструє: екстрена модель прийому біженців, створена Європою навесні 2022 року, поступово входить у нову фазу.
За попереднім аналізом «Дейком», ЄС дедалі більше переходить від режиму кризового реагування до політики контрольованої інтеграції. Це означає не лише зміну статистики, а й трансформацію самого ставлення до української міграції — від тимчасового прихистку до довгострокового соціального та економічного виклику для європейських держав.
Найбільше українців продовжують приймати три країни — Німеччина, Польща та Чехія. На них припадає понад 60% усіх громадян України під тимчасовим захистом у ЄС. Німеччина залишається головним центром української міграції: там проживає понад 1,27 мільйона осіб. Польща, яка у 2022 році стала першою точкою масового прийому, утримує друге місце з показником понад 960 тисяч. Чехія, попри значно менше населення, зберігає один із найвищих рівнів концентрації українських біженців у Європі.
Саме Чехія сьогодні має найбільше навантаження на душу населення — майже 35 осіб під тимчасовим захистом на тисячу жителів. Польща та Словаччина також залишаються серед держав із найвищою щільністю української присутності. Для Центральної Європи це вже не короткострокова гуманітарна кампанія, а структурна зміна ринку праці, освіти, житла та системи соціальної підтримки.
При цьому сама динаміка розподілу українців у ЄС стає дедалі нерівномірнішою. У березні кількість осіб під тимчасовим захистом зросла лише у 14 країнах Євросоюзу, тоді як у 13 — скоротилась. Найбільший приріст зафіксували Німеччина, Іспанія та Румунія. Це свідчить про поступове зміщення міграційних потоків на захід і південь Європи, де ринки праці активніше поглинають нових працівників.
Натомість найпомітніше скорочення сталося в Італії. Формально країна втратила понад 30 тисяч українців за один місяць, однак головна причина полягає не у від’їзді, а в щорічній процедурі поновлення дозволів. Частина людей тимчасово випала зі статистики через адміністративний цикл переоформлення документів. Подібні коливання дедалі сильніше впливатимуть на загальну картину, оскільки система тимчасового захисту переходить у бюрократично складнішу фазу.
Ще один важливий сигнал — поступова зміна соціального профілю української міграції. Жінки залишаються найбільшою групою серед отримувачів захисту — понад 43%. Майже третину становлять діти та підлітки. Частка дорослих чоловіків перевищує чверть загальної кількості. Це означає, що значна частина українських сімей фактично вже побудувала нову модель життя за межами України: діти інтегровані у школи, дорослі — у ринки праці, а тимчасовий статус дедалі більше нагадує довгострокове проживання.
Саме тому рішення Європейської Ради продовжити дію тимчасового захисту до березня 2027 року стало не технічним, а політичним кроком. ЄС фактично визнав, що швидкого завершення української міграційної кризи не буде. Водночас у багатьох країнах уже починається дискусія про межі фінансової підтримки, навантаження на соціальні системи та механізми стимулювання повернення.
На цьому тлі дедалі більше європейських урядів тестують нову модель політики — поєднання інтеграції з елементами м’якого повернення. Ірландія вже обговорює виплати українцям за добровільний виїзд додому. Подібні дискусії непублічно ведуться і в інших країнах ЄС. Поки що йдеться не про примус, а про спробу поступово зменшити фінансовий тиск на бюджети.
Для України ця статистика має подвійне значення. З одного боку, масштабна присутність українців у Європі підтримує валютні надходження через перекази та створює майбутні зв’язки з економікою ЄС. З іншого — чим довше триває війна, тим вищим стає ризик незворотної демографічної втрати. Особливо критичним є фактор дітей, які адаптуються до нових освітніх систем та мовного середовища.
Європейська система тимчасового захисту створювалася як екстрений механізм для короткої війни. У 2026 році вона дедалі більше нагадує довготривалий соціальний контракт між Україною та Європою. І головне питання тепер полягає вже не в тому, скільки українців виїхало, а скільки з них одного дня вирішать не повертатися.
