Кароль Навроцький, 42-річний історик із Ґданська та колишній боксер, здобув перемогу на президентських виборах Польщі в червні 2025 року. Його особистість поєднує в собі елементи «твердого хлопця» та відданого католицьких цінностей сім’янина. У молоді роки він брав участь у боксерських двобоях і навіть працював охоронцем у готелі, тож образ суворого, фізично загартованого чоловіка став важливою частиною його кампанії. Він часто публікує у соціальних мережах фото з тренувань, спільні світлини із дружиною Мартою та дітьми – Даніелем, Антонієм і Катажиною, аби продемонструвати, що рішення політика мають ґрунтуватися на захисті сімейних цінностей та духовних основ.
У професійному плані Навроцький здобув ступінь доктора гуманітарних наук і тривалий час працював у Інституті національної пам’яті (IPN), де очолив відділ досліджень воєнних і комуністичних злочинів. У 2021 році він став президентом цього інституту – головної установи, що досліджує новітню польську історію й документує злочини нацистського та комуністичного режимів. Під його керівництвом Інститут національної пам’яті ініціював демонтаж радянських пам’ятників після повномасштабного вторгнення Росії до України в 2022 році. Сам Навроцький стверджував: «Під нашими очима історія стала живим досвідом», і наголошував, що будь-які згадки про тоталітарний комуністичний режим мають бути виключені з публічного простору. При цьому він переформатував Музей Другої світової війни в Ґданську, вивівши на перший план історію страждань польського народу, що викликало критику за нібито применшення значущості Голокосту. Проте Навроцький вважав, що місія музею – акцентувати увагу на долі звичайних поляків під час війни, а не переважно на міжнародному контексті.
Політичний шлях Навроцького розпочався лише в 2025 році, коли партія «Право і Справедливість» висунула його як свого кандидата. Хоч він до цього не займався активною політичною діяльністю, його підтримали видатні європейські праві лідери – прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, румунський націоналіст Джордж Сіміон та навіть колишній президент США Дональд Трамп. Трамп особисто прийняв його у Білому домі й відкрито заявив про підтримку, назвавши Навроцького «борцем проти глобалістів». У Польщі його агітацію активно вели народні консерватори з PiS, сподіваючись повернути собі вплив після поразки на парламентських виборах 2023 року.
У внутрішній політиці Навроцький проголосив повернення до традиційних католицьких цінностей, посилення ролі сім’ї й обмеження прав на аборт, оскільки сприймає це як «захист життя з моменту зачаття». Він також виступає за суворе обмеження прав ЛГБТ-спільноти та заборону пропаганди «нетрадиційного способу життя». Під час зустрічей із виборцями він неодноразово наголошував на «необхідності боротьби зі «західною культурною інфільтрацією», яка, на його думку, руйнує національні традиції». Проте коли йдеться про війну в Україні, Навроцький займає неоднозначну позицію: він підтримує продовження постачання зброї Києву, твердить, що «захист України – це захист Польщі», однак не вважає за потрібне приймати українських біженців у великій кількості. Він пропонує організувати прикордонні транзитні центри, де поранені й цивільні зможуть отримати базовий комфорт, не переконаний, що Польща має забиратися «під дах» усіх, хто утікає від війни. Така риторика викликала критику правозахисних організацій: вони вказують, що Польща, маючи спільний кордон із Україною, повинна забезпечити більшу підтримку людям, які рятуються від бойових дій.
У першому турі президентських виборів 18 травня 2025 року Навроцький набрав близько 30 % голосів і вийшов до другого туру проти ліберального мера Варшави Рафаала Тшасковського, який отримав 35 %. У другому турі 2 червня Навроцький здобув перемогу з результатом 50,9 % проти 49,1 % у Тшасковського. Ключовою стала підтримка голосів виборців, які проголосували за інших правих кандидатів у першому турі: вони консолідувалися за Навроцьким, вважаючи його «справжнім націоналістом». Відтоді Польща опинилася у стані гострої політичної поляризації, коли президент і парламент (який очолює прем’єр Дональд Туск, прихильник Європейського Союзу) втягують країну у нерозв’язний конфлікт. Президент має право ветувати закони, що потребує 60 % голосів у парламенті для подолання вето. Оскільки коаліція Туска не має такої більшості, очікується серйозний параліч законодавчої гілки влади протягом наступного року.
Рафаал Тшасковський і Дональд Туск публічно називали Навроцького «гангстером» і «невідповідним кандидатом для інституту президентства», наголошуючи на його відвертій зневазі до ліберальних цінностей. У відповідь Навроцький заявив, що називатиме Туска «цинічним політиком», який став «заручником Брюсселя і західних корпорацій». Дебати між ними часто переходили у взаємні образи: Навроцький дорікав супернику, що той підтримував «легалізацію абортів за західними лекалами» і що «йому байдужий національний суверенітет». Туск у відповідь закликав польський народ обирати «дорогу до стабільного економічного розвитку та європейських реформ» і наголошував, що безпека Польщі лежить у важливості збереження тісних зв’язків із ЄС і НАТО.
Хоча повноваження президента в Польщі формально обмежені – він не формує економічну політику і не очолює уряд, але його право вето дає можливість блокувати ключові реформи. За каденції попереднього президента Анджея Дуди, який також був вихідцем із PiS, парламент неодноразово стикався із блокуванням ініційованих Туском законопроєктів щодо незалежності судів та реформування Конституційного трибуналу. Після вступу Навроцького на посаду очікується посилення цього пату: найближчим часом президент накладе вето на законопроєкти, спрямовані на посилення контролю над державними судами і розширення соціальних програм ліберального характеру. Націоналістична більшість у Сенаті, яка складає близько чверті місць, теж сприятиме блокуванню законодавчих ініціатив.
Незважаючи на політичні суперечності, обидва табори визнають, що підтримка України у війні проти Росії лишається єдиною точкою дотику. Навроцький запевнив, що Польща продовжуватиме постачати зброю до Києва та надавати гуманітарну допомогу, проте поставив під сумнів необхідність приймати більше біженців. Він говорив: «Ми не дамо жодного шансу Кремлю послабити нас у тилу, але не обов’язково запрошувати кожного, хто тікає від бомбардувань, прямо до наших домівок». Туск у відповідь вважав: «Це безвідповідально не враховувати гуманітарну складову. Польща не може залишатися посередині між військовою підтримкою та байдужістю до страждання людей».
Після того, як стало відомо про перемогу Навроцького, євроскептики за кордоном поспішили відзначити «успіх правого популізму» в центрі Європи. Аналітики звернули увагу на те, як підтримка орбанівського Угорщини та риторика Трампа вплинули на польський електорат, розпалюючи страх перед «глобалістськими» та проєвропейськими курсами. Низка публікацій у західних ЗМІ звернули увагу на те, що успіх Навроцького може стати сигналом для інших правих кандидатів у ЄС, натомість прихильники ліберальних партій в Європі висловили стурбованість, що «фактор Трамп» і «орбанівська модель» можуть поширитися на інші держави.
У результаті підрахунку голосів у першому турі Навроцький випередив Тшасковського на кілька процентних пунктів, але не отримав абсолютної більшості, тож довелося проводити другий тур. У другому турі його підтримка зросла за рахунок тих, хто голосував за інші праві партії: вони бачили в ньому «реального борця за Польщу». Тепер, набравши 50,9 %, він стає гарантом Конституції, який підписує закони та координує роботу з НАТО, втім фактично чинить тиск на парламент, щоб блокувати реформи, які суперечать його консервативним поглядам.
Після інавгурації навесні 2025 року найбільшим викликом для Польщі стане взаємини між президентом та парламентом, який очолює Дональд Туск. Оскільки парламентська більшість не спроможна набрати 60 % голосів для подолання президентського вето, очікується, що більшість пакетів законів залишаться заблокованими. Це може призвести до затягування реформ у сферах правосуддя, медичної системи та освіти. У довгостроковій перспективі стабільність польської політичної сцени напряму залежатиме від здатності Навроцького та Туска домовлятися, хоча їхні світоглядні розходження дуже суттєві. Якщо компромісу не буде знайдено, країна може опинитися у стані постійного політичного протистояння, що відобразиться на економічному зростанні та інвестиційній привабливості Польщі.
Таким чином, перемога Кароля Навроцького символізує новий етап у правому популізмі Європи: прагнення об’єднати націоналістичну риторику з реальними владними повноваженнями та впливом на зовнішню політику. Саме його особистість – поєднання «бійця у рингу» та професійного історика, що прагне переписати сприйняття національної пам’яті – стала причиною масової мобілізації виборців. Попри те, що Навроцький зобов’язався підтримувати європейські та трансатлантичні союзи, його президентство створює серйозні випробування для польської демократії, адже його консервативний курс може затягнути країну в парламентські суперечки та конфронтацію з проєвропейським урядом. Напруга між президентом і прем’єр-міністром стане визначальною динамікою польської політики у 2025–2026 роках і матиме значний вплив на безпекову ситуацію в Європі загалом.
