Росія може бути змушена переглянути графік розгортання своєї супутникової системи «Рассвет». Причина не лише у складнощах із самими космічними апаратами, а й у проблемах із ракетами-носіями, необхідними для їхнього регулярного виведення на орбіту. Український удар по космічному центру «Прогрес» у Самарі, де виробляють відповідні ракети, додатково ускладнив ситуацію.
Втім, говорити про повний провал російської програми поки що передчасно. Навпаки, найближчі запуски можуть стати ключовими для розуміння того, чи справді Москва втратила запланований темп, чи нинішні затримки пов'язані переважно з тестуванням нової системи.
Про це в коментарі УНІАН заявив колишній радник голови Державного космічного агентства України, експерт із питань аналізу та прогнозування космічної діяльності Андрій Колесник.
«Рассвет» уже не рухається за початковим графіком
Російська програма «Рассвет» від самого початку розглядалася не просто як черговий космічний проєкт. Її потенційне значення для війни проти України значно ширше, оскільки супутникове угруповання може забезпечувати передачу даних, спостереження та інші функції, які в перспективі здатні посилити можливості російських військових.
Саме тому важливим є не лише факт запуску окремих супутників, а швидкість, з якою Росія зможе створити достатню кількість апаратів на орбіті.
За словами Андрія Колесника, першу партію супутників запустили наприкінці березня 2026 року. Спочатку передбачалося, що апарати працюватимуть приблизно на висоті 800 кілометрів. Однак фактична ситуація виявилася іншою.
Більшість супутників першої партії опинилася на висоті трохи понад 500 кілометрів. Один апарат, за словами експерта, зійшов з орбіти та згорів у верхніх шарах атмосфери. Ще кілька супутників не змогли піднятися до запланованої висоти, хоча це не обов'язково означає їхню повну втрату — частина з них потенційно може продовжувати роботу.
На думку Колесника, зміна висоти може бути пов'язана зі зміною самого підходу до розгортання системи.
Спочатку російська сторона могла орієнтуватися на створення угруповання на більш високій орбіті. Проте після втручання російських спецслужб у діяльність компанії «Бюро 1440», яка спочатку була приватною, стратегія, ймовірно, змінилася.
Тепер Москва може робити ставку на нижчі орбіти — приблизно на тому ж рівні, де працює супутникова система Starlink.
І тут виникає принципова проблема.
Чим нижче супутник знаходиться над Землею, тим більшої кількості апаратів потрібно для стабільного покриття певної території. Тобто перехід із приблизно 800 до 500 кілометрів автоматично збільшує потребу в кількості супутників.
А отже, прискорення запусків стає для Росії ще важливішим.
Друга партія показала нову проблему
Другу партію супутників «Рассвета» запустили 19 липня. Здавалося б, після першого запуску Москва мала перейти до регулярного поповнення угруповання.
Але цього не сталося.
Минуло майже півтора місяця, а більшість апаратів другої партії, за словами Колесника, перебувала лише на висоті близько 330–340 кілометрів.
Експерт припускає, що це може бути частиною випробувального процесу. Російські розробники можуть перевіряти роботу обладнання саме на нижчій орбіті, перш ніж почати масштабне розгортання.
Однак сам факт затримки вже має значення.
Початкові плани передбачали запуск приблизно 16 супутників щомісяця. Якби такий темп вдалося підтримувати, російське угруповання могло б досить швидко зрости до значного масштабу.
Натомість після першої партії наступний запуск відбувся лише через кілька місяців.
Після запуску 19 липня третю партію також не вдалося вивести у запланований строк.
Таким чином, замість конвеєра Москва поки має послідовність окремих запусків, між якими виникають значні паузи.
Для супутникового угруповання це принципово важливо.
Чому удар по «Прогресу» може бути болючим
Окремою проблемою для російської програми стали українські удари по підприємствах, пов'язаних із її космічною інфраструктурою.
Космічний центр «Прогрес» у Самарі має особливе значення, оскільки там виготовляють ракети-носії, які використовуються для виведення супутників на орбіту.
Тобто навіть якщо самі супутники готові, їх необхідно ще доставити в космос.
Саме тут виникає залежність, яку складно швидко усунути.
За словами Колесника, йдеться про унікальне обладнання, яке складно замінити або швидко відновити після ураження.
Це означає, що наслідки удару можуть вимірюватися не лише пошкодженнями конкретної будівлі чи виробничої лінії. Проблема може перейти на рівень усього виробничого циклу.
«Зараз у них обмежена кількість готових ракет-носіїв», — зазначив експерт.
Для «Рассвета» це потенційно дуже серйозний фактор.
Адже система потребує не одного запуску. Її ефективність залежить від регулярного поповнення угруповання.
Якщо ракети-носії стають вузьким місцем, будь-яка затримка на виробництві безпосередньо переноситься на космічну програму.
Москва могла розраховувати на десятки супутників уже у 2027 році
Колесник звертає увагу на показовий момент: якби Росія справді вийшла на темп у 16 супутників на місяць, уже навесні 2027 року вона могла б отримати угруповання приблизно зі 140 апаратів.
Це зовсім інший масштаб, ніж кілька десятків супутників, які перебувають на орбіті сьогодні.
І саме тому затримка зараз має значення.
Кожен пропущений запуск — це не просто перенесена дата в календарі. Це десятки апаратів, яких немає в космосі. А якщо система повинна забезпечувати постійне спостереження або передачу інформації над певною територією, кількість супутників стає одним із ключових параметрів її ефективності.
При цьому в Росії немає необхідності створювати глобальне покриття планети на кшталт Starlink.
Її потенційне військове завдання значно вужче.
За оцінкою експерта, одним із ключових напрямів для Москви може бути покриття території України. Потенційно це дозволило б отримувати дані з космосу та використовувати їх для оперативного наведення різних засобів ураження.
Саме тому нижча орбіта може мати для Росії додатковий сенс: вона дозволяє отримувати детальніші зображення, але водночас вимагає більшої кількості супутників.
І тут виникає своєрідне замкнене коло.
Щоб отримати якісне спостереження — потрібні нижчі орбіти.
Щоб забезпечити постійне покриття на нижчих орбітах — потрібні десятки або сотні супутників.
Щоб швидко створити таке угруповання — необхідні регулярні запуски.
А для регулярних запусків — потрібні ракети-носії.
Саме виробнича база для цих ракет і стала однією з цілей українського удару.
Але говорити про крах «Рассвета» поки рано
Попри всі проблеми, експерт закликає не робити надто оптимістичних висновків.
Нинішня ситуація може бути не свідченням провалу, а складним етапом випробування системи.
Росія може змінювати орбіти, тестувати обладнання, перевіряти термінали зв'язку та намагатися зрозуміти, на якій висоті супутники дадуть найкращий результат.
Саме тому вирішальними стануть наступні запуски.
Якщо третя і четверта партії також будуть запускатися із суттєвими затримками, це вже дозволить говорити про стійку проблему. Якщо ж Росія раптово повернеться до регулярних запусків, нинішню паузу можна буде пояснити переважно технічними випробуваннями.
«Я б не став казати, що ця програма зазнала краху або близька до цього», — наголосив Колесник.
Це важливе застереження.
Космічні програми мають значно довші цикли, ніж звичайні військові проєкти. Виробництво супутників, ракет-носіїв, наземних станцій та терміналів потребує часу, а окремі невдалі запуски не обов'язково означають припинення всієї програми.
Проте кожна додаткова затримка створює для України ресурс, якого може виявитися критично мало в майбутньому, — час.
Є ще одна проблема — російські термінали
Навіть якщо Росія зможе швидко збільшити кількість супутників, залишається питання наземного обладнання.
Супутник сам по собі не створює готової військової системи. Необхідні термінали, здатні отримувати та передавати дані.
І тут російська система також поки поступається Starlink за практичністю.
Термінали Starlink відносно компактні та легкі, тому їх можна встановлювати на різних платформах — від наземних об'єктів до морських суден та повітряних засобів.
За словами Колесника, російський термінал «Рассвета» наразі має значно більші габарити й важить близько 15 кілограмів.
Для великого корабля це може не бути критичним.
Але для невеликого безпілотного літального апарата або іншого компактного повітряного засобу така маса вже створює серйозні обмеження.
Тому між «супутник запущено» і «система повноцінно працює у війні» лежить величезна технологічна дистанція.
Для України затримка може мати стратегічне значення
Саме тому нинішнє уповільнення «Рассвета» є позитивним фактором для України.
Йдеться не про те, що російська космічна програма зупинилася назавжди. Йдеться про можливість виграти час.
Якщо Москва планувала швидко створити значне угруповання, але тепер змушена переносити запуски, відновлювати виробничі потужності, тестувати супутники та вирішувати проблему наземних терміналів, українські фахівці отримують додатковий період для пошуку способів протидії.
Це особливо важливо тому, що супутникові системи здатні змінювати характер сучасної війни.
Чим швидше противник бачить ситуацію на землі, тим швидше він може реагувати. Чим точніше передаються координати, тим менше часу залишається між виявленням цілі та ударом.
Тому боротьба за космічну інфраструктуру фактично є боротьбою за секунди на полі бою.
І український удар по «Прогресу» в цьому сенсі може мати значно ширший ефект, ніж просто пошкодження одного підприємства.
Він здатен вплинути на темп усієї системи.
Але остаточні висновки робити ще зарано.
За словами Колесника, набагато більше покаже поведінка Росії під час запуску третьої та четвертої партій. Якщо паузи продовжаться, а кількість апаратів зростатиме повільно, стане очевидно, що Москва зіткнулася з системними труднощами.
Якщо ж запуски відновляться та почнуть проводитися регулярно, це означатиме, що Росія змогла адаптуватися.
Поки ж картина виглядає неоднозначно: «Рассвет» не зник, але й блискавичного розгортання, на яке могла розраховувати Москва, не видно.
І саме це зараз може бути головним результатом українських ударів — не знищенням програми одним пострілом, а позбавленням її головної переваги: швидкості.
Для супутникового угруповання, яке має складатися з великої кількості апаратів, час працює як окремий ресурс. Кожен місяць затримки означає менше супутників на орбіті, менше можливостей для покриття потрібної території та більше часу для України, щоб підготувати відповідь.
Тож питання сьогодні полягає вже не лише в тому, чи зможе Росія запустити наступний супутник.
Головне — чи зможе вона перетворити окремі успішні запуски на стабільний космічний конвеєр.
Саме від цього залежить, чи стане «Рассвет» реальною військовою системою у найближчій перспективі, чи ще довго залишатиметься дорогим і складним експериментом.
