Російська нафтова галузь, яка протягом десятиліть залишалася одним із головних джерел грошей для бюджету країни, зіткнулася з новим серйозним викликом. Москва готується до того, що у 2026 році видобуток сирої нафти може опуститися до рівня, якого країна не бачила щонайменше 17 років.
Йдеться не просто про тимчасове коливання показників. Згідно з проєктом російського прогнозу, який планують остаточно затвердити наприкінці вересня та використати під час підготовки бюджету, оцінки нафтовидобутку на найближчі роки були помітно погіршені.
Як пише Reuters, російська влада знизила прогноз видобутку нафти на 2026-2029 роки на 16-20 млн тонн порівняно з попередньою версією документа, оприлюдненою у травні. Сам факт такого перегляду є показовим: держава змушена закладати у свої розрахунки значно менш сприятливе майбутнє для однієї з найважливіших галузей економіки.
Видобуток може впасти до мінімуму з 2009 року
Згідно з базовим сценарієм російського уряду, у 2026 році видобуток сирої нафти має становити близько 494,2 млн тонн.
Це приблизно 9,88 млн барелів на добу.
Якщо такий показник справді буде досягнуто, Росія отримає найнижчий обсяг нафтовидобутку з 2009 року.
Для держави, яка десятиліттями будувала значну частину своєї економічної моделі навколо експорту енергоносіїв, таке падіння має набагато серйозніше значення, ніж може здатися на перший погляд.
Нафта для російського бюджету — це не лише безпосередньо продаж сировини. З нафтогазовим сектором пов'язані податки, експортні доходи, робота переробних підприємств, транспортна інфраструктура та величезна кількість суміжних виробництв.
Тому зниження видобутку поступово відбивається на всьому ланцюжку.
Причому особливо важливою є не лише оцінка на один рік, а сама динаміка.
У 2027 році Москва розраховує на певне відновлення — до приблизно 500 млн тонн. Однак навіть цей показник буде приблизно на 16 млн тонн нижчим за попередню оцінку.
У 2028 та 2029 роках видобуток, згідно з прогнозом, може продовжити зростати, але водночас усе одно не повернеться до рівня 2025 року.
Іншими словами, російська влада вже не розраховує на швидке повернення до попередньої траєкторії.
Чому російська нафтова галузь опинилася під тиском
Однією з найбільш помітних проблем стали наслідки війни проти України для енергетичної інфраструктури.
Російські нафтопереробні підприємства неодноразово зазнавали атак безпілотників, через що окремі заводи були змушені зупиняти або обмежувати роботу.
Проблема полягає в тому, що нафтопереробка є надзвичайно складною технологічною системою. Навіть пошкодження окремих установок може призвести до зниження загального обсягу переробки.
Віцепрем'єр РФ Олександр Новак ще в червні визнавав скорочення нафтовидобутку з початку року. Тоді російська сторона пояснювала ситуацію, зокрема, «позаплановими ремонтами» на нафтопереробних підприємствах.
Однак поєднання проблем на заводах, обмежень на експорт пального та необхідності підтримувати внутрішній ринок поступово створює для Москви вкрай неприємну ситуацію.
З одного боку, країні необхідно продовжувати експортувати нафту, щоб отримувати валютну виручку.
З іншого — скорочення переробки означає нестачу готового пального всередині країни.
Саме тому Росія дедалі частіше опиняється перед необхідністю вибирати, куди спрямовувати наявний ресурс.
Парадокс: нафти експортують більше, а пального стає менше
На перший погляд російські прогнози виглядають суперечливо.
Попри зниження видобутку, експорт сирої нафти у 2026 році, згідно з проєктом прогнозу, може зрости до 244,7 млн тонн.
Для порівняння: у 2025 році цей показник становив близько 230,8 млн тонн.
Тобто експорт сирої нафти може збільшитися приблизно на 7,5 млн тонн порівняно з попередньою оцінкою.
На перший погляд може здатися, що ситуація для російського нафтового сектору не настільки драматична. Але тут необхідно враховувати різницю між сирою нафтою та готовим пальним.
Коли нафтопереробні підприємства працюють гірше, менше сировини перетворюється на бензин, дизельне пальне та інші нафтопродукти. У результаті частина нафти може безпосередньо йти на експорт, тоді як внутрішній ринок стикається з нестачею готового пального.
Саме такий дисбаланс зараз стає однією з найбільш болючих проблем російської енергетики.
У наступні роки експорт нафти також може почати скорочуватися
Ще тривожніший сигнал для російської економіки міститься у прогнозах на наступні роки.
У 2027 році експорт сирої нафти, згідно з проєктом документа, має скоротитися до 232,5 млн тонн.
А у 2028-2029 роках показник може різко впасти — до приблизно 216,6 млн тонн.
Таким чином, нинішнє збільшення експорту може виявитися радше тимчасовою компенсацією проблем із переробкою, ніж ознакою стійкості нафтової галузі.
Якщо видобуток і надалі залишатиметься під тиском, а внутрішні потреби у пальному зберігатимуться, можливостей для збільшення експорту сировини ставатиме дедалі менше.
Для бюджету це означає потенційно неприємну перспективу.
Менше видобутку — менше потенційного обсягу для продажу. Менше експорту — менше валютної виручки. А якщо одночасно знижуються ціни на нафту або зростають витрати на логістику, тиск стає ще сильнішим.
У Росії вже обмежують експорт пального
Проблеми нафтопереробки відображаються не лише у статистиці.
Щоб спробувати стабілізувати внутрішній ринок, російська влада запровадила заборону на експорт дизельного пального, а також обмеження на закордонні поставки бензину та авіаційного пального.
Це вимушений крок.
Для держави політично та економічно вкрай важливо не допустити ситуації, за якої на внутрішньому ринку виникне гострий дефіцит бензину або дизеля.
Особливо болючим такий сценарій стає для величезної країни, де автомобільні перевезення, сільське господарство, промисловість і значна частина економіки безпосередньо залежать від доступності пального.
Водночас обмеження експорту означають втрату частини зовнішньої виручки.
У проєкті прогнозу очікується, що у 2026 році експорт російського пального скоротиться до 98,5 млн тонн.
Це на 27,3 млн тонн менше, ніж роком раніше, і одразу на 24,1 млн тонн нижче за попередню оцінку.
На 2027 рік влада розраховує на збільшення експорту до 113,1 млн тонн. Проте навіть тоді показник буде майже на 13 млн тонн нижчим за рівень 2025 року.
Удари по НПЗ стають дедалі чутливішими
Окремої уваги заслуговує ситуація на російських нафтопереробних заводах.
Наприкінці серпня повідомлялося про нову хвилю проблем із забезпеченням російського ринку пальним. За останній місяць літа українські сили, за наведеними даними, щонайменше 21 раз атакували російські нафтопереробні підприємства.
Для галузі це стало серйозним випробуванням.
Нафтопереробні заводи належать до об'єктів, відновлення яких після серйозних пошкоджень може бути складним і тривалим. Йдеться не лише про фізичний ремонт обладнання. Деякі спеціалізовані компоненти потребують складних виробничих ланцюгів і часу для постачання.
Тому навіть відносно нетривала зупинка певної установки може мати наслідки, які триватимуть значно довше за саму аварію або атаку.
Показовим прикладом став Пермський нафтопереробний завод. Наприкінці серпня з'явилася інформація про те, що після атаки він втратив можливість переробляти понад 86% своєї сумарної потужності.
Якщо подібні ситуації повторюються на кількох підприємствах, ефект починає поширюватися далеко за межі окремих регіонів.
Для Москви це стає проблемою одразу за кількома напрямами
Нафтовий сектор опинився своєрідним вузьким місцем, де сходяться одразу кілька проблем.
Перша — виробнича.
Зниження видобутку означає, що країна отримує менше сировини.
Друга — переробна.
Пошкодження та зупинки НПЗ скорочують можливості перетворювати нафту на готове пальне.
Третя — експортна.
Обмеження поставок нафтопродуктів за кордон зменшують потенційну виручку.
Четверта — бюджетна.
Російській державі необхідно фінансувати величезні витрати, зокрема пов'язані з продовженням війни, одночасно стикаючись із менш сприятливими перспективами нафтогазових доходів.
Саме тому перегляд прогнозу видобутку має набагато більше значення, ніж просто зміна однієї цифри в державному документі.
Це фактично визнання того, що попередні розрахунки більше не відповідають реальності.
Найнеприємніше для Росії — проблема може виявитися довгостроковою
Один із ключових моментів полягає в тому, що російський прогноз не передбачає швидкого повернення нафтовидобутку до попередніх значень.
Навіть якщо у 2027 році відбудеться певне відновлення, показники все одно будуть нижчими за попередні очікування.
А в наступні роки видобуток та експорт також залишаються під тиском.
Це означає, що Москва стикається не просто з короткостроковим провалом, а з необхідністю адаптувати економіку до нової реальності.
Для нафтової галузі це особливо болісно.
Розробка нових родовищ потребує величезних інвестицій, технологій, обладнання та часу. А підтримка видобутку на зрілих родовищах також стає дедалі складнішим завданням.
В умовах обмеженого доступу до частини західних технологій та обладнання ці проблеми можуть ставати ще відчутнішими.
Що це може означати для російської економіки
Росія й надалі залишається одним із найбільших виробників нафти у світі, тому говорити про миттєвий крах галузі було б неправильно.
Навіть після зниження прогнозів обсяги видобутку залишаються величезними.
Але важлива саме тенденція.
Якщо держава змушена один за одним переглядати прогнози у бік зниження, це означає, що фінансове планування стає складнішим.
Бюджету доводиться враховувати обережніші сценарії. Державним компаніям необхідно адаптуватися до нових умов. А нафтовій галузі доводиться одночасно підтримувати видобуток, ремонтувати пошкоджені потужності, шукати ринки збуту та забезпечувати внутрішній ринок пальним.
Водночас експортні обмеження створюють додатковий тиск.
Виникає своєрідне замкнене коло: проблеми з переробкою змушують обмежувати експорт пального, обмеження скорочують зовнішні доходи, а необхідність отримувати валютну виручку підвищує значення експорту сирої нафти.
Але якщо видобуток самої сировини знижується, можливості для такого маневру поступово скорочуються.
Саме тому цифра у 494,2 млн тонн виглядає настільки важливою.
Це не просто черговий прогноз російського уряду. Це сигнал про те, наскільки сильно змінилася ситуація в одному з ключових секторів економіки країни.
Якщо тенденція збережеться, Москві буде дедалі складніше одночасно підтримувати внутрішній ринок, зберігати експортні доходи та компенсувати зростання витрат.
А нафтова галузь, яка протягом десятиліть була однією з головних опор російської економіки, поступово може перетворитися з джерела відносної стабільності на одну з найбільш уразливих точок.
Саме тому перегляд прогнозу до мінімуму за 17 років — подія, за якою варто уважно стежити. Особливо якщо скорочення видобутку та проблеми з переробкою триватимуть одночасно.
