У київському супермаркеті проблема може виглядати буденно: на місці звичних овочів або молочних продуктів порожня полиця, а сусідні стелажі розсунуті чи заповнені товаром, якого в магазині достатньо. За цією невеликою прогалиною тепер стоїть значно більша проблема — зруйнована система постачання.
У серпні російські удари послідовно вражали розподільчі центри великих торговельних мереж, продовольчі склади та іншу логістику. Під атаками опинилися об’єкти, пов’язані з Fozzy Group, Silpo, Fora, Novus, KOLO та іншими компаніями, які щодня забезпечують магазини товарами.
У ніч на 5 серпня були пошкоджені або знищені чотири розподільчі центри Fozzy Group, що працювали для Silpo, Fora і Thrash! Траш!. Унаслідок удару загинули шестеро працівників. Того ж періоду серйозних руйнувань зазнав логістичний центр Novus, роботу якого довелося зупинити.
Після цього компанії почали переносити запаси та перебудовувати маршрути. Але нові майданчики також опинилися під ударом. 20 серпня був пошкоджений склад Fora в Мартусівці на Київщині, де зберігали свіжі продукти. Центр працював лише близько тижня після попередньої атаки.
За аналізом «Дейком» відкритих і перевірених матеріалів, розмову про дефіцит продуктів в Україні важливо починати з принципового розмежування. Росія завдає тяжких ударів по інфраструктурі доставки їжі, але це поки не означає фізичного зникнення продовольства з країни. Ламається передусім шлях від виробника до полиці.
Саме тому цифра у 90%, яка широко розійшлася після заяви міністра аграрної політики Тараса Висоцького, потребує пояснення. Йшлося про руйнування близько 90% сучасних складських потужностей, задіяних у товарній логістиці, а не про втрату 90% української їжі чи виробництва.
Висоцький прямо наголосив, що загрози голоду або системної фізичної нестачі продовольства немає. Україна продовжує виробляти зерно, овочі, молочну продукцію, м’ясо та інші товари. Проблема полягає в тому, як зберегти, розподілити й довезти ці товари до десятків тисяч магазинів.
Це пояснює дивну картину в торгових залах. В одному магазині може тимчасово зникнути сметана, сир або певні овочі, тоді як через кілька кварталів той самий товар буде в наявності. Дефіцит визначається не загальнонаціональним запасом, а тим, чи зміг конкретний логістичний маршрут відновитися після удару.
Найвразливішими є продукти, що потребують регулярних і швидких поставок. Свіжі овочі, фрукти та молочні товари не можна просто скласти у випадковому приміщенні на кілька місяців. Для них потрібні холодильні зони, температурний контроль, сортування й постійна робота транспорту.
Коли зникає великий розподільчий центр, вантажівки не можуть автоматично продовжити той самий маршрут. Компанії мають знайти інший склад, перевезти залишки товару, підключити його до інформаційної системи, переналаштувати сортування і побудувати нові графіки постачання для сотень магазинів.
Саме тому Fora після серпневих атак повідомляла про перенаправлення доставки. Пошкоджений у Мартусівці центр використовували для свіжої продукції, і компанія заявила, що шукатиме альтернативні рішення, аби забезпечити магазини товарами попри втрату майданчика.
27 серпня російська атака пошкодила склад мережі KOLO у Київській області. Компанія попередила про можливі тимчасові затримки з окремими товарами, але повідомила, що магазини продовжують працювати. Це стало типовою моделлю реакції ритейлу: не закриття, а дедалі складніша імпровізація.
Подібні удари вже виходять за рамки кількох продуктових мереж. Reuters зафіксував атаки на сортувальні центри «Нової пошти», склади різних компаній, торговельні об’єкти та іншу цивільну логістику. У результаті в Києві періодично бракувало свіжих продуктів, молока й цукру.
Окремою мішенню стали великі торговельні центри. 28 серпня російський удар по «Епіцентру» в Запоріжжі спричинив пожежу площею близько двох тисяч квадратних метрів, четверо людей були поранені. Подібні об’єкти мережі зазнавали атак і в інших регіонах.
Великий магазин або склад є зручною логістичною концентрацією. В одному місці можуть перебувати тисячі найменувань товарів, значні запаси й обладнання для їхнього розподілу. Знищення такого вузла створює значно більший економічний ефект, ніж втрата окремого невеликого магазину.
Саме концентрація, яка робила сучасний ритейл ефективним у мирний час, стає його слабкістю у війні. Один великий розподільчий центр дешевше утримувати, ніж десятки маленьких. Але один успішний удар по ньому здатний одночасно порушити постачання в сотні торгових точок.
Тепер компаніям доводиться рухатися у протилежному напрямку — дробити запаси, використовувати більше невеликих майданчиків і частіше доставляти товар безпосередньо до магазинів. Це робить систему менш вразливою до одного удару, але значно дорожчою та складнішою в управлінні.
Висоцький називав одним із найбільш реалістичних варіантів постачання фактично «з коліс»: товар менше часу проводить на великому центральному складі й швидше переходить від виробника або постачальника до магазину. Така система може зменшити концентрацію запасів, але підвищує транспортні витрати.
Для покупця це означає, що головним довгостроковим ризиком може бути не порожня полиця, а ціна. Якщо мережа змушена орендувати більше складів, прокладати довші маршрути, використовувати більше машин і тримати додаткові резерви, частина цих витрат рано чи пізно потрапляє у роздрібну вартість.
До цього додаються втрати самого товару. Якщо разом зі складом згорають продукти, постає питання, хто несе фінансовий ризик — постачальник чи торговельна мережа. Висоцький публічно виступив за розподіл таких втрат між учасниками ланцюга залежно від конкретної категорії товару та умов контракту.
Для малого виробника така проблема може бути особливо болючою. Велика мережа здатна перенести частину товару на інший склад або перебудувати закупівлі. Невелика ферма чи харчове підприємство може втратити одну велику партію і разом із нею значну частину оборотного капіталу.
Водночас структура українського продовольчого ринку створює важливий запас стійкості. Їжа надходить не тільки через національні супермаркетні мережі. Є місцеві магазини, оптові ринки, фермерські ринки, невеликі виробники й регіональні дистриб’ютори, які не залежать від одного центрального складу.
Саме тому хліб, свіже м’ясо або продукція місцевих виробників у багатьох випадках залишаються доступними навіть тоді, коли в конкретному супермаркеті виникають перебої з централізовано доставленими товарами. Система стає менш зручною для споживача, але не припиняє існувати.
Washington Post описував ситуацію, коли мешканці Києва просто переходили від одного магазину до іншого, якщо не знаходили потрібного товару в першому. Це вже ознака порушеної логістики, але ще не класична продовольча криза, за якої необхідного продукту немає ніде.
Різниця принципова. Тимчасовий дефіцит означає, що товар є в економіці, але не встиг потрапити в потрібну торгову точку. Фізичний дефіцит виникає тоді, коли виробництва чи запасів недостатньо для забезпечення попиту незалежно від того, наскільки ефективно працює доставка.
На цей момент дані більше відповідають першому сценарію. Міністерство аграрної політики не попереджало про брак продовольства на національному рівні. Самі мережі говорять переважно про затримки, зміну маршрутів і скорочення асортименту, а не про неможливість забезпечувати магазини взагалі.
Але серія ударів створює небезпечну накопичувальну динаміку. Один склад можна замінити. Другий — також. Проблема стає системною, якщо нові центри руйнуються швидше, ніж бізнес встигає їх знаходити, обладнувати та включати в ланцюг постачання.
Саме це вже сталося з Fora: один із нових майданчиків, за даними українських джерел, був пошкоджений лише через кілька днів після початку використання. Така повторюваність означає, що простого перенесення запасів на сусідній склад може бути недостатньо.
Ритейлу доведеться переходити до моделі, де жодна конкретна локація не є незамінною. Це означає дублювання ІТ-систем, запасні холодильні потужності, контракти з кількома перевізниками й можливість швидко змінити географію постачання після чергового удару.
З військової точки зору така логіка називається розосередженням. Для бізнесу вона означає втрату частини економії від масштабу. Українська торгівля фактично змушена поступово перетворювати цивільну логістичну систему на мережу, спроєктовану за принципами виживання під час повітряної війни.
Російські удари по логістиці відбуваються на тлі ширшої кампанії проти української інфраструктури. В останні дні під атаками перебували залізничні об’єкти, поштові центри, склади, порти й енергетика. Така сукупність уражень збільшує ризик, що проблеми одного сектору почнуть підсилювати проблеми іншого.
Наприклад, склад можна перенести, але новий майданчик потребує електроенергії. Товар можна відправити іншою дорогою, але транспорт залежить від пального й стану доріг. Продукцію можна перевезти залізницею, але сама залізнична інфраструктура також стала регулярною ціллю російських ударів.
Саме тому продовольча стійкість не зводиться до кількості зерна в елеваторах. Вона складається з холодильників, вантажівок, сортувальних центрів, електрики, персоналу, програм обліку, пакування й десятків непомітних операцій, які мають відбутися між фермою та касою супермаркету.
Слабкість будь-якої з цих ланок збільшує час доставки. Кілька слабких ланок одночасно створюють перебої. Якщо ж удари регулярно повторюються на всій системі, економічна проблема поступово переходить із категорії «тимчасової затримки» у дорожчу структурну перебудову.
Для держави найскладнішим завданням буде не допустити, щоб така перебудова переросла в паніку. Масове скуповування товарів здатне створити штучний дефіцит навіть там, де загальних запасів достатньо: магазини просто не встигають поповнювати полиці після різкого стрибка попиту.
Саме тому уряд поки не закликає населення робити великі продовольчі запаси. Публічний сигнал залишається протилежним: ситуація з логістикою серйозна, але підстав говорити про голод або системну відсутність їжі немає.
Це, однак, не означає повернення до нормальності. Для покупця новою нормою можуть стати менший вибір, нерівномірна наявність товарів і поступове подорожчання доставки. Те, що сьогодні виглядає як відсутність певного йогурту, завтра може проявитися кількома додатковими відсотками в ціні всього продуктового кошика.
Найсерйозніша загроза тому полягає не в сценарії, де Україна раптово залишається без їжі. Значно реалістичніший сценарій — країна має достатньо продовольства, але дедалі більше платить за те, щоб воно безпечно дісталося до міст і магазинів.
У цьому сенсі удари по складах працюють інакше, ніж атака на поле чи харчовий завод. Вони не обов’язково знищують сам продукт у масштабі держави. Вони руйнують передбачуваність — можливість супермаркету знати, що завтра вранці потрібна машина приїде з потрібним товаром.
Саме на цій передбачуваності побудована сучасна торгівля. Величезні міста не тримають місячний запас молока, овочів і м’яса в кожному магазині. Вони залежать від безперервного руху вантажів, де щодня сотні машин поповнюють полиці відповідно до реального попиту.
Російські удари по продовольчій логістиці атакують саме цю невидиму систему. Поки Україна здатна перебудовувати маршрути швидше, ніж їх руйнують, на полицях будуть переважно тимчасові прогалини. Якщо темп руйнування почне випереджати адаптацію, наслідки стануть значно відчутнішими.
Тому ключове питання для осені — не чи є в Україні достатньо їжі. Вона є. Питання полягає в тому, скільки складів, машин, резервних маршрутів і додаткових витрат знадобиться, щоб ця їжа й надалі опинялася там, де люди звикли її купувати.
Саме так змінюється поняття продовольчої безпеки у великій війні. Урожаю може бути достатньо, холодильник виробника може бути повним, а магазин — мати порожню полицю. Між цими двома точками тепер проходить одна з нових ліній російської повітряної кампанії.
