У Білорусі відбулося найбільше за тривалий час звільнення ув’язнених: на волю вийшли 123 людини, серед них лауреат Нобелівської премії миру Алесь Бяляцький і ключові фігури білоруської опозиції. Подію пов’язують із домовленістю зі США.
За умовами угоди, яку, за повідомленням, допоміг узгодити американський представник адміністрації Трампа, Мінськ випустив політв’язнів, а Вашингтон погодився зняти санкції США з білоруського поташу. Калійні добрива — критичний експорт Білорусі.
Звільнення стало найбільшим кроком Лукашенка від моменту, коли команда Трампа цього року відкрила переговори з білоруським лідером. Раніше західні уряди дистанціювалися від Мінська через придушення протестів і підтримку Росії у війні проти України.
Американський посланець Джон Коул заявив, що в Білорусі ще лишається приблизно 1,000 політичних в’язнів, і їх можуть відпустити «великим пакетом» у найближчі місяці. Він також припустив: за відсутності політв’язнів більшість санкцій можуть зняти.
У логіці Вашингтона це подається як «справедливий обмін»: гуманітарний результат в обмін на обмежені економічні поступки. Але такий підхід викликає суперечки, бо переговори ведуться з авторитарним режимом, який багато років заперечував сам факт політв’язнів.
Після звільнення дев’ятеро колишніх ув’язнених виїхали до Литви, ще 114 осіб, за повідомленням, доправили до України. Це підкреслює, що для частини людей повернення до білоруської реальності може залишатися небезпечним навіть після виходу з колоній.
Алесь Бяляцький, співлауреат Нобелівської премії миру 2022 року, відомий як правозахисник, який роками захищав політичних в’язнів. Він сам став ув’язненим і перебував за ґратами з липня 2021 року, доки не опинився серед звільнених.
Після прибуття до Литви Бяляцький зустрівся з лідеркою демократичних сил у вигнанні Світланою Тихановською. Він виглядав помітно постарілим і зізнався, що ще звикає до думки про свободу після років ізоляції та тюремного режиму.
У перших публічних коментарях Бяляцький наголосив, що боротьба за права людини не завершена. Він прямо сказав: тисячі людей були й залишаються ув’язненими, тому правозахисна робота триватиме, навіть якщо окремі символічні звільнення дають надію.
Норвезький Нобелівський комітет відреагував емоційно, висловивши полегшення й радість через звільнення лауреата. Для міжнародної спільноти це важливий жест, але він не відповідає на питання, скільки людей і досі перебувають у системі репресій.
Серед звільнених також Марія Колеснікова — одна з лідерок масових протестів 2020 року. Вона опинилася серед групи, яку автобусом вивезли до України, і в опублікованому відео говорила про «перший вільний захід сонця» та зустріч із близькими.
У відео також фігурує Віктар Бабарико — опозиційний політик, якого затримали у 2020 році під час підготовки до участі у виборах проти Лукашенка. Він заявив, що його син Едуард і надалі залишається у в’язниці в Білорусі, що підкреслює незавершеність процесу.
Сестра Колеснікової, Таццяна Хомич, казала, що боялася: Марія може відмовитися залишати країну. Вона була готова переконувати її, але після телефонної розмови відчула, ніби «ці п’ять років не відбулися» — настільки сильним був емоційний тиск.
Для США ця дипломатія має ще один шар: чиновники прямо пов’язують контакти з Лукашенком із прагненням частково «відтягнути» його від впливу Путіна. Ідея — хоча б мінімально послабити зв’язку Мінськ—Москва, не знімаючи питання відповідальності за репресії.
Опозиція Білорусі тривалий час ставилася до такої лінії скептично, побоюючись легітимації режиму. Водночас вона подякувала Трампу за звільнення людей і підкреслила: сам факт торгу за поташ доводить, що санкції працюють як інструмент тиску.
Після виборів 2020 року Білорусь пережила жорстке придушення протестів: майже всі опоненти Лукашенка, які не виїхали за кордон, опинилися за ґратами. ЄС санкції та американські обмеження стали відповіддю на насильство, а згодом були посилені після 2022 року.
Санкції були затягнуті ще тугіше, коли Білорусь дозволила використовувати свою територію як плацдарм для вторгнення Росії в Україну у 2022 році. Для Заходу це зробило Мінськ не просто авторитарним сусідом, а співучасником війни — й обмеження стали системними.
Тихановська сформулювала різницю підходів так: санкції США більше зосереджені на людях і гуманітарних результатах, тоді як ЄС санкції — про системні зміни, зупинку війни, демократичний перехід і підзвітність. Вона наполягає, що ці лінії доповнюють одна одну.
Лукашенко раніше заперечував існування політичних в’язнів і називав ув’язнених «бандитами». Він також публічно ставив під сумнів сенс звільнень, вважаючи опонентів загрозою державі. Саме тому нинішній обмін виглядає як прагматичний торг, а не зміна поглядів.
Сам Трамп, за повідомленням, називав Лукашенка «високоповажним президентом», що різко контрастує з оцінками опозиції, яка вважає його диктатором. У цій різниці визначень і криється політичний ризик: звільнення людей може супроводжуватися репутаційними поступками.
Окремо згадується, що Трамп закликав звільнити до 1,300–1,400 осіб, яких називав «заручниками». Посольство США в Литві заявило про готовність до подальших контактів, якщо вони просуватимуть американські інтереси та допоможуть звільнити тих, хто лишився.
Правозахисний центр Viasna, який Мінськ позначив як «екстремістський», оцінював кількість політичних в’язнів у 1,227 напередодні звільнень. Це число створює рамку реальності: навіть масштабний жест у 123 людини не закриває проблему.
Ця угода показує, що режим Лукашенка готовий обговорювати політв’язнів, коли ставка достатньо висока економічно. Але вона також підтверджує головне: звільнення не є гарантією лібералізації, а радше інструментом торгу за санкції та ресурси.
