Володимир Зеленський заявив, що Росія поки не готова до окремого перемир’я у Чорному морі, яке захистило б судна з українською та російською аграрною продукцією. За словами президента, Москва намагається пов’язати безпеку продовольчого судноплавства з припиненням українських ударів по російській енергетиці.
Київ пропонує іншу конструкцію. Зеленський розповів, що звертався до окремих іноземних лідерів із пропозицією використовувати їхні судна для перевезення продовольства з українських портів. Україна, за його словами, також не атакуватиме такі судна, якщо вони забиратимуть російську аграрну продукцію.
Москва, за версією Зеленського, пропонує ширший обмін: Росія припиняє удари по українському зерновому коридору, а Україна — по російських нафтопереробних заводах, трубопроводах та іншій енергетичній інфраструктурі. Президент України вважає ці дві категорії цілей принципово непорівнянними.
Якщо ж переговори переходять до енергетики, позиція Києва змінюється: Зеленський готовий обговорювати взаємність лише за умови, що Росія також припинить удари по українській енергосистемі. Після найважчої зими війни ця вимога для Києва має не лише військовий, а й безпосередньо гуманітарний зміст.
Аналіз «Дейком» показує, що перемир’я у Чорному морі перетворилося на суперечку про те, які економічні об’єкти можна винести за межі війни. Україна пропонує відокремити цивільне продовольче судноплавство. Росія прагне використати його безпеку як важіль для захисту власної нафтової інфраструктури.
Це вже не дискусія лише про зерно. За останні тижні Київ значно посилив удари по російських НПЗ, паливній логістиці та портових об’єктах, намагаючись підвищити економічну ціну війни. Москва у відповідь дедалі відкритіше пов’язує удари по українській експортній інфраструктурі з атаками на свою економіку.
22 серпня Володимир Путін звинуватив Україну у відкритті «скриньки Пандори» ударами по економічних об’єктах і пригрозив подальшими атаками на найбільш чутливі сектори української економіки. Російський президент при цьому заявив, що Москва нібито здатна компенсувати дефіцит українського зерна на світовому ринку.
Для Києва саме це підтверджує, що зерновий коридор використовується Росією як елемент ширшого економічного тиску. Українська сторона наполягає: цивільні судна з продовольством не повинні ставати предметом торгу за безпеку об’єктів, які забезпечують російський бюджет пальним, експортними доходами та ресурсами для ведення війни.
Російська логіка інша. Москва розглядає українські атаки на Новоросійськ, НПЗ та транспортну інфраструктуру як кампанію проти власної економіки й не хоче погоджуватися на вузьке морське перемир’я, яке, на її думку, дасть Києву односторонню передишку. 14 серпня МЗС Росії прямо відкинуло «напівзаходи».
Пропозиція України про взаємне припинення атак на цивільні цілі в Чорному морі була передана через третю сторону ще в середині серпня. Тоді Москва заявила, що формально такої пропозиції не отримувала. Туреччина паралельно намагалася повернути ідею морського мораторію до дипломатичного порядку денного.
Причиною поспіху стала ситуація з експортом. Наприкінці липня та на початку серпня російські атаки різко скоротили рух через українські чорноморські порти. За даними, які наводили українські аграрні посадовці, лише за перші 12 днів серпня країна експортувала 590 тисяч тонн зерна — приблизно 30% необхідного обсягу.
Порівняно з тим самим періодом минулого року падіння зернового експорту сягало приблизно 75–76%. До нового загострення Україна могла щомісяця відправляти Чорним морем близько 4–5 млн тонн аграрної продукції. Настільки різке скорочення швидко створює проблеми не лише портам, а й фермерам усередині країни.
Урожай має кудись рухатися саме в момент збирання. Якщо елеватори заповнюються, а експортна ціна падає через дорогу логістику, аграрії отримують менше оборотних коштів на пальне, зарплати й осінню посівну. Міністр аграрної політики Тарас Висоцький попереджав про можливий дефіцит зерносховищ уже після збирання кукурудзи.
Український уряд уже був змушений коригувати мінімальні експортні ціни для частини аграрної продукції. Кабмін пояснював це різким зростанням логістичних витрат і падінням внутрішніх закупівельних цін після російських атак у Чорному морі. Мета — не допустити фактичного зупинення продажів урожаю.
Альтернативні маршрути не здатні швидко замінити Одесу. Дунайські порти обмежені пропускною спроможністю і цього літа додатково потерпають від низького рівня води. Залізниця та автомобільні переходи через ЄС дорожчі й повільніші, особливо для масових вантажів із низькою маржею на кшталт пшениці та кукурудзи.
Саме тому Україна настільки залежить від власного морського коридору, відкритого після виходу Росії з угоди ООН і Туреччини у 2023 році. До літа 2026-го цей маршрут став одним із найбільших економічних успіхів воєнного часу, довівши, що морський експорт може працювати навіть без згоди Москви.
Станом на початок серпня через український морський коридор із вересня 2023 року було перевезено 209,3 млн тонн вантажів, включно зі 124,1 млн тонн зерна. Через порти Великої Одеси пройшли 8 222 судна, а сам регіон забезпечував близько 90% українського аграрного експорту.
Цей масштаб пояснює, чому атаки на морську логістику одразу відчуває світовий ринок. Росія й Україна залишаються ключовими постачальниками пшениці, кукурудзи та олійних культур. У першій половині 2026 року, наприклад, понад 82% пшениці, яку закуповував Єгипет, надходило саме з двох воюючих країн.
На тлі нової хвилі атак ф’ючерси на пшеницю в Чикаго з початку липня до 20 серпня подорожчали більш ніж на 17%. Імпортери почали шукати альтернативи в Австралії, Аргентині та Північній Америці, однак таке зерно часто коштує суттєво дорожче через ціну самого товару і транспортування.
Ризик стосується і російського експорту. Українські атаки на Новоросійськ та інші об’єкти вже призводили до затримок завантаження зерна, нафти й нафтопродуктів. У першій половині серпня російські нафтові поставки із західних портів були приблизно на 15% нижчими від запланованого рівня.
12 серпня український удар по Новоросійську зачепив військово-морську базу та зернові термінали, тимчасово порушивши їхню роботу. Україна водночас демонструє готовність розрізняти російські вантажі та товари третіх держав — важливий сигнал для країн, чиї судна Київ хоче залучити до продовольчої схеми.
Така система могла б створити своєрідний захищений статус для суден третіх країн: вони забирають продовольство з українських або російських портів і не стають цілями іншої сторони. Проте без формального механізму перевірки вантажів, маршрутів та власників суден будь-який такий мораторій залишатиметься вразливим до взаємних звинувачень.
Історія вже показала складність подібних домовленостей. У липні 2022 року за посередництва ООН і Туреччини була укладена Чорноморська зернова ініціатива. Вона дозволила відновити український аграрний експорт через три порти, але в липні 2023-го Росія вийшла з угоди, заявивши, що її власні вимоги не були виконані.
Після цього Україна створила власний маршрут уздовж західної частини Чорного моря через води поблизу Румунії та Болгарії. Успіх коридору був забезпечений не домовленістю з Росією, а поєднанням українських військових операцій, страхування, міжнародного судноплавства та поступового повернення перевізників до ризикованого регіону.
У 2026 році ця модель знову опинилася під тиском. За українськими даними, лише в липні та на початку серпня Росія здійснила десятки атак на портову інфраструктуру й судна. Одночасно Україна розширила удари по російських портах і економічних об’єктах, що зробило Чорне море ареною двосторонньої боротьби за логістику.
Відмінність полягає в тому, як сторони визначають допустимий предмет обміну. Москва фактично пропонує зв’язати продовольчий коридор із енергетичним перемир’ям на російських умовах. Київ відповідає, що якщо заборона ударів поширюється на енергетику, то вона повинна бути взаємною і захищати українську електрогенерацію.
Для України це принципово після минулої зими, коли російська кампанія проти електростанцій, підстанцій та теплової інфраструктури регулярно залишала мільйони людей без світла й опалення. Київ не хоче відмовлятися від ударів по російських НПЗ, одночасно залишаючи Москві можливість бити по українській енергосистемі.
З військової точки зору російські НПЗ і паливна логістика також мають іншу функцію, ніж зернові судна. Україна розглядає їх як елементи економіки, яка забезпечує російські збройні сили й бюджет. Москва, зі свого боку, називає такі атаки ударами по цивільній економічній інфраструктурі та обіцяє відповідь.
Тому навіть вузька домовленість вимагає складної дефініції: що саме вважається цивільною морською ціллю, які судна отримують захист, чи поширюється він на портові термінали, хто контролює вантаж і що відбувається, якщо цивільний порт одночасно використовується для інших логістичних завдань.
Без посередника такі питання майже неможливо вирішити. Туреччина має найбільш очевидну роль: вона контролює вихід із Чорного моря через Босфор, підтримує відносини і з Києвом, і з Москвою та вже брала участь у зерновій угоді 2022 року. Але попередній досвід показав і межі навіть такого посередництва.
Для Анкари, ЄС і великих імпортерів продовольства стимул очевидний. Чим довше триває порушення чорноморських поставок, тим вищими стають страхові премії, фрахт і ціни. Зрештою витрати перекладаються не лише на Україну чи Росію, а й на споживачів у державах Африки, Близького Сходу та Азії.
Саме глобальний ефект дає Україні можливість залучати до дискусії треті країни. Запрошення іноземних суден — це спроба зробити безпеку зернового маршруту проблемою не лише Києва й Москви. Атака на судно держави, яка забирає продовольство, створювала б для нападника значно вищу дипломатичну ціну.
Проте схема працюватиме лише тоді, коли судновласники повірять у її безпеку. Морська торгівля оцінює не політичні декларації, а страховий ризик, доступність портів і ймовірність втрати екіпажу або судна. Один великий інцидент здатний знову підняти ставки й змусити перевізників залишити український напрямок.
Тому нинішня суперечка — це також боротьба за довіру судноплавного ринку. Україна хоче довести, що готова гарантувати свободу продовольчого судноплавства навіть для російського аграрного експорту. Росія намагається перетворити цю готовність на ширший пакет, який знизив би тиск на її енергетичний сектор.
Чи може з цього виникнути часткове перемир’я, поки незрозуміло. Москва станом на понеділок не дала прямої публічної відповіді на останні слова Зеленського, повідомивши лише, що вживає заходів для мінімізації наслідків українських атак для російського зернового експорту.
Для Києва найбільш прийнятним результатом було б відокремити продовольче судноплавство від решти війни й створити вузьку зону передбачуваності в Чорному морі. Але Росія дає зрозуміти, що не збирається віддавати такий важіль без зустрічних поступок у секторі, який для неї економічно значно цінніший.
Саме тому зерно тепер опинилося поруч із нафтою за одним переговорним столом. Мова йде вже не тільки про те, чи вийде судно з Одеси або Новоросійська. Сторони сперечаються про фундаментальні правила економічної війни — які потоки залишаються недоторканними, а які можуть використовуватися для примусу противника.
Перемир’я у Чорному морі могло б стати одним із небагатьох практичних домовленостей, можливих ще до завершення війни. Але нинішня суперечка показує його справжню складність: щоб захистити кораблі з пшеницею, Києву й Москві доведеться домовитися не лише про море, а й про межу між цивільною торгівлею та економікою війни.
