З перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну почалася масова депортація та викрадення дітей із прифронтових районів, дитячих будинків та родин.
Військова агресія включала насильницьке вивезення підлітків і малюків за межі України під приводом «терапевтичних таборів» чи «тимчасових евакуацій». Сьогодні оцінюють, що близько 35 000 дітей опинилися в РФ або на окупованих територіях, проте лише 1 366 вдалося повернути або вирватися власними силами.
Експерти Yale Humanitarian Lab використали дані з російських реєстрів, документи соцслужб і супутникові знімки, щоб ідентифікувати тисячі малюків.
Голова лабораторії Натаніель Реймонд заявив: «Це найбільше викрадення дітей у війні з часів Другої світової» — порівняно з намаганнями нацистів «германізувати» польських сиріт.
Розбите вікно в лікарні в березні в Маріуполі, Україна. Російські чиновники чітко дали зрозуміти, що їхня мета — замінити будь-яку дитячу прив’язаність до дому любов’ю до Росії. Євген Малолєтка
Захисники прав дитини та правозахисні організації кваліфікують насильницьку депортацію як воєнний злочин і порушення гуманітарного права. Міжнародний кримінальний суд у березні 2023 року видав ордери на арешт президента РФ Володимира Путіна та його уповноваженої з прав дітей Марії Львової-Бєлової за «незаконне депортування» українських дітей.
У розповідях батьків і самих дітей звучать шокуючі свідчення про військові табори в Росії. Підлітків змушували співати гімн РФ, малювати триколор та переконували, що рідні зазнають покарання, якщо вони не стануть «росіянами».
Діти проходили стройову підготовку, витримували покарання за спілкування українською мовою та заборону сімейних контактів.
Багато дітей потрапили до російських дитбудинків і пансіонів або були передані на усиновлення. Останні зміни до російського законодавства полегшують легалізацію таких усиновлень, а відсутність двосторонніх угод із Україною ускладнює процедуру репатріації.
Як зазначає Дарія Касьянова з Української мережі з прав дитини, «якщо дитина потрапляє в інтернат, повернути її майже неможливо — вона офіційно втрачає зв’язок з Україною».
Марш у Лондоні, організований кампанією «Солідарність з Україною», з вимогою до Росії звільнити викрадених українських дітей. Guy Bell/Alamy
Деякі батьки ризикують власним життям, їдучи через лінію фронту та російські блокпости, щоб забрати дітей із таборів у Краснодарському краї чи на окупованому Донбасі. Історія Наталії з Херсона — приклад, коли одній матері вдалося перетнути кордон і знайти двох синів у таборі в Анапі, ризикуючи арештом.
Організації на кшталт Bring Kids Back та Helping to Leave координують репатріацію вкрадених дітей і надають юридичну й психологічну допомогу. Вони ведуть переговори на дипломатичних майданчиках, піднімають питання на засіданнях
ООН та на самітах «Кримської платформи». Повернення невинних заручників залишається ключовою вимогою України на будь-яких мирних переговорах.
На фото, наданому Кремлем, видно зустріч президента Володимира Путіна в березні з Марією Львовою-Бєловою, його уповноваженим з прав дитини. Фото басейну Михайла Климентьєва
Нині сім’ї шукають усі можливі шляхи: від звернень до міжнародних судів до операцій із перехоплення транспортних засобів та «обходів» блокпостів.
Правові механізми часто відстають від реалій війни: екстрені гуманітарні коридори та обміни полоненими не охоплюють викрадених дітей, тож доводиться залучати волонтерів, журналістів і активістів мережевого руху.
За словами Реймонда, документування фактів депортації є найважливішим завданням: «Фіксуючи імена, дати народження й місця перебування, ми боремося проти спроб Москви очистити свою совість пропагандистськими заявами».
Боротьба за повернення дітей продовжує залишатися одним із найболючіших фронтів гуманітарної кризи в Україні.
