Фрідріх Мерц у новорічному зверненні закликав німців не слухати «сівачів страху» й довіряти власним демократичним інститутам. Його меседж адресований суспільству, яке втомилося від кризи вартості життя, війни поруч і політичної поляризації.
Мерц керує коаліцією консерваторів із соціал-демократами близько восьми місяців, і головна проблема — недовіра виборців до здатності цього союзу діяти швидко. Він прямо визнає: демократичні процедури повільні, але дають легітимність рішень.
Канцлер робить ставку на економічні реформи, запущені урядом, і просить часу, аби вони «дали плоди». У 2026-му він бачить переломний момент: або Німеччина поверне відчуття керованості, або отримає новий виток розчарування.
Паралельно Мерц намагається тримати порядок денний безпеки в центрі. Він називає російське вторгнення в Україну прямою загрозою свободі та безпеці Європи й трактує агресію РФ як ширший план тиску на весь континент.
Ця рамка важлива для внутрішньої політики, бо вона підв’язує соціальні витрати й оборонні бюджети до питання виживання моделі європейської безпеки. У 2026 році від Берліна очікуватимуть не слів, а рішень щодо стійкості оборони та підтримки України.
Другий фронт — міграція. Уряд уже посилив правила щодо в’їзду та притулку, намагаючись зупинити зростання підтримки крайньо правих. Для Мерца це баланс: жорсткіші правила мають зняти напругу, але не зламати правові стандарти.
Причина нервозності очевидна: «Альтернатива для Німеччини» виходить у лідери в окремих опитуваннях. Зростання AfD стало симптомом не однієї проблеми, а суми страхів — від міграції до цін, від війни до недовіри до еліт.
У 2026 році п’ять із 16 федеральних земель проводитимуть вибори, і частина з них — у східних регіонах, де протестне голосування традиційно сильніше. Саме там AfD має шанс уперше очолити земельний уряд — це стане політичним шоком для всієї системи.
Якщо AfD отримає владу хоча б у одній землі, партія зможе делегувати представників до Бундесрату — верхньої палати, що впливає на законодавство. Це змінює гру: крайні праві отримають важелі не лише в риториці, а й у процедурній владі.
Сам Мерц у зверненні не називав AfD прямо, але його теза про «панікерів» читається як натяк на популістів. Він публічно пообіцяв не співпрацювати з AfD у жодній формі, тримаючи так званий «санітарний кордон».
Проблема в тому, що «кордон» існує, доки він працює на всіх рівнях — федеральному й земельному. Перемога AfD на рівні землі може створити тиск на місцеві еліти та розмити табу на співпрацю, навіть без формальних коаліцій.
Окреме занепокоєння озвучують силові структури. Логіка проста: участь AfD в управлінні землею відкриває доступ до чутливої інформації й даних. Це може ускладнити співпрацю спецслужб і правоохоронців, якщо довіра всередині системи похитнеться.
На зовнішньому контурі Мерц фіксує ще одну зміну: партнерство зі США, яке десятиліттями було гарантом безпеки, вже не виглядає таким передбачуваним. Для Берліна це означає необхідність більшої автономності Європи в обороні.
Він також говорить про повернення протекціонізму у світовій економіці. Для німецької експортної моделі це токсичний сигнал: бар’єри ростуть, правила гри змінюються, а конкуренція дедалі частіше стає політичною, а не лише ринковою.
Ще одна вразливість — сировинна залежність. Мерц прямо визнає, що доступ до ресурсів усе частіше використовують як політичний важіль. У 2026-му це перетвориться на практичні рішення: диверсифікація постачань і захист критичних ланцюгів.
У сумі його послання — спроба повернути людям контроль над майбутнім. Він пропонує не магію швидких рішень, а витримку: реформи, безпека, керована міграція, жорсткіший захист інтересів Європи й менша наївність щодо Росії.
Але реальність жорстка: 2026 рік стане тестом на результативність уряду, а не на риторику. Якщо економіка не оживе, а міграційна й безпекова тривога зростатимуть, AfD конвертує розчарування в голоси швидше, ніж центр — у довіру.
Для України висновок теж прямий. Стійкість німецького центру та здатність Мерца утримати «файрвол» проти крайніх правих впливатиме на підтримку Києва, санкційну політику та європейську єдність у 2026 році.
Найважливіше — Берлін сигналізує: Європі доведеться більше покладатися на себе. Це означає довший горизонт переозброєння, складніші бюджети та політичні конфлікти всередині, але без цього континент ризикує програти гру на виснаження.
