У неділю в Україні затримали колишнього міністра енергетики Германа Галущенка під час спроби перетину державного кордону. Уже наступного дня антикорупційні слідчі оголосили йому підозру в межах гучної справи.
НАБУ та САП заявляють про відмивання грошей і участь у злочинній організації. За їхніми даними, понад $7 млн переказували на іноземні рахунки з бенефіціарами у вигляді дружини та чотирьох дітей посадовця.
Ці кошти, за версією слідства, пов’язані з «відкатами» у справі «Мідас» навколо державної ядерної компанії «Енергоатом». Прокурори кажуть, що підрядників змушували платити, зокрема за роботи зі захисту енергооб’єктів від російських ударів.
За попереднім аналізом Дейком, «Мідас» небезпечний не лише сумами, а й місцем злому — там, де оборона енергосистеми зшивається з бюджетними рішеннями. Раніше газета писала про відсторонення Галущенка з посади міністра юстиції на тлі цього розслідування.
Сам Галущенко провину заперечує, а публічної позиції його захисту на момент повідомлень у міжнародних медіа не було. Важливий маркер тут — процесуальна чистота: війна не має ставати виправданням для «телевироків».
Чому саме енергетика перетворилась на «зону спокуси»? Росія системно нищить генерацію й мережі, а державі доводиться швидко замовляти укриття, бетон, трансформатори й роботи «під ключ» — у режимі, де ризики завжди вищі.
Скандал уже називають таким, що «струсонув» воєнний уряд: він торкнувся впливових чиновників і бізнес-кола. У міжнародних повідомленнях фігурує і втеча до Ізраїлю підприємця Тимура Міндіча, якого вказують як імовірного організатора схеми.
Політичний резонанс посилився тим, що раніше на тлі «Мідаса» в країні відбулися відставки на найвищому рівні. Зокрема, Reuters писав про заяву Зеленського щодо відставки керівника Офісу президента Андрія Єрмака під тиском корупційного скандалу.
Сама архітектура боротьби з корупцією теж проходить стрес-тест. У липні 2025 року ухвалювали зміни, які обмежували автономію НАБУ та САП, але після протестів і тиску партнерів влада повернулася до відновлення незалежності цих інституцій.
У «Енергоатома» особлива вага: він керує українськими АЕС і постачає країні понад половину електроенергії. Тому корупція в енергетиці тут перетворюється на питання національної безпеки, а не «внутрішню бухгалтерію».
Слідчі описують не просто хабар, а «фінансову інфраструктуру» — іноземні рахунки, витрати на навчання дітей у Швейцарії та депозити, що нібито приносили сім’ї додатковий дохід. Це й є класичне відмивання грошей у прикладному вигляді.
Для партнерів України цей кейс — лакмусовий папірець на довіру донорів. Reuters раніше фіксував: корупційні історії здатні сіяти сумнів у донорів, чи ефективно працює система контролю, коли бюджет тримається на міжнародній фінансовій підтримці.
Є і прямий «європейський» вимір. Членство в ЄС і євроінтеграція вимагають демонстративної спроможності карати «недоторканних» і захищати антикорупційні органи від політичного впливу — без цього переговорні глави не рухатимуться.
Парадокс воєнного часу такий: чим більше екстрених закупівель, тим вищі стимули для «посередників», і тим складніше відрізнити помилку управління від злочину. Тому ключова реформа — не гасла, а дизайн правил: прозорість контрактів і цифрові сліди платежів.
Після старту розслідування уряд уже робив жорсткі кроки в корпоративному управлінні: Reuters повідомляв про звільнення наглядової ради «Енергоатома». Це сигнал, що держава усвідомлює репутаційні ставки і прагне перекрити повторення схем.
У самій компанії говорять про внутрішні запобіжники. «Енергоатом» повідомив про завершення внутрішньої оцінки корупційних ризиків і затвердження реєстру ризиків з планом мінімізації до кінця 2026 року — важливий, хоч і запізнілий інструмент комплаєнсу.
Та навіть найкращі політики не працюють без судової фінальної крапки. Реформа правосуддя в антикорупційній частині вимірюється не кількістю обшуків, а вироками, конфіскаціями й поверненням коштів у бюджет — і тут «Мідас» стане тестом на витривалість системи.
Окремий ризик — інформаційна війна. Росія системно експлуатує сюжети про «графт» для підриву підтримки України, тому публічність розслідувань має бути дозованою: достатньо відкритою для довіри, але без витоку даних, що зірвуть процес.
Соціальна емоція теж зрозуміла: коли міста сидять у темряві через удари, суспільство гостріше реагує на підозри про відкати на «захисних» об’єктах. Тут держава мусить говорити мовою справедливості — інакше програє власному тилу.
Далі — міжнародна правова кооперація: відстеження транскордонних переказів, арешт активів, запити до юрисдикцій, де відкривали рахунки. Це повільно, але саме так вимірюється серйозність наміру, а не швидкість заголовків.
Якщо справа дійде до вироків, Україна отримає рідкісний політичний дивіденд: доказ, що НАБУ і САП здатні працювати проти верхівки. Якщо ж «Мідас» розчиниться в судах, удар по довірі донорів і перспективам членства в ЄС буде довгим.
У підсумку цей скандал — про безпеку не менше, ніж про етику: ядерна енергетика тримає мережу, а чисті закупівлі тримають міжнародну підтримку. І саме тут війна вимагає максимальної прозорості — бо «туман фронту» не має ставати туманом відповідальності.
