Новий раунд переговорів щодо війни в Україні розгортається далеко від лінії фронту. В Абу-Дабі міністр армії США Ден Дрісколл веде таємні перемовини з представниками Росії, тоді як над Києвом вибухають ракети та сотні дронів. Такий контраст між дипломатією й обстріли Києва задає тон дискусії про справжню ціну миру.
Адміністрація Трампа подає переговори в Абу-Дабі як частину «інтенсивного нового поштовху» до припинення війна в Україні. Офіційний Вашингтон наголошує, що команда Дрісколла «щільно синхронізована» з Білим домом, а сам міністр став ключовим переговірником по українському напряму. Але зміст контактів із Москвою залишається непублічним.
Формально ці зустрічі покликані звузити розрив між позиціями Вашингтона та Києва щодо мирний план Трампа. Після скандалу навколо 28-пунктової рамки США й Україна намагаються переписати документ так, щоб він не виглядав відкрито проросійським. Проте Україна залишається настороженою, побоюючись, що її просто підштовхують до територіальні поступки.
Вразливість Києва використовується як аргумент прихильниками швидкого компромісу. Поки Дрісколл спілкується з росіянами в Абу-Дабі, російська агресія завдає нового удару по столиці. Чергова ніч із загиблими, зруйнованими будинками й перебоями в електриці лише підсилює скепсис щодо реалістичності «швидкого миру» з Кремлем.
Українці чують про «оптимізм» переговорної групи США, сидячи в укриттях у зимових куртках. Історія Нідії Городко, яка вибігла з палаючого будинку, слухаючи крики «рятуйте дитину», набагато переконливіше, ніж будь-які брифінги, пояснює ставлення суспільства до мирний план Трампа, що вимагає відмови від територій і частини армія України.
Сам Зеленський визнає: у скоригованому документі з’явилися «правильні пункти» після переговорів у Женеві. Але найбільш чутливі моменти – майбутні кордони, статус НАТО і гарантії безпеки – залишаються предметом особистих перемовин між Володимир Зеленський і Дональд Трамп. Саме тут і криється найбільший ризик.
Політична позиція Зеленського послаблена корупційний скандал, відставками міністрів та фронтовими втратами. Цим розраховують скористатися у Вашингтоні й Москві, припускаючи, що Київ готовітися до більш гірких компромісів. Однак усередині країни будь-який «мир в обмін на землю» сприймається як фактична капітуляція перед російська агресія.
Росія ж продовжує бомбити українські міста, паралельно висуваючи вимоги до тексту майбутнього документа. Сергій Лавров наполягає, що оновлений план має відповідати «духу й букві» домовленостей Путіна і Трампа на Алясці. Інакше кажучи, Кремль хоче зафіксувати у мирне врегулювання власний максимум, а не компроміс.
Міністр армії США Деніел Дрісколл відвідав зустріч із президентом України Володимиром Зеленським (на фото немає) на тлі нападу Росії на Україну в Києві, Україна, 20 листопада 2025 року — Прес-служба президента України
Франція намагається зіграти роль запобіжника. Емманюель Макрон називає мирний план Трампа «ініціативою в правильному напрямку», але одразу попереджає: Європа не прийме миру, який виглядає як капітуляція. Позиція Макрона чітка – лише українці мають право вирішувати, на які територіальні поступки вони готові, а ЄС не підпише угоду за їх спиною.
Одночасно з переговорами в Абу-Дабі йдеться про ширший формат – коаліція охочих, до якої входять Британія, Франція та інші партнери. Вони готують спільну позицію щодо рамок допустимого компромісу. Для цих країн війна в Україні – це вже не тільки питання солідарності, а й тест на безпека Європи в умовах агресивної Росії.
Напруження зростає й уздовж східний фланг НАТО. Румунія змушена підіймати винищувачі через російські дрони, що заходять у її повітряний простір. Кожен такий інцидент нагадує: якщо мирний план Трампа закріпить за Росією новий плацдарм, то наступною мішенню можуть стати вже не лише українські, а й натівські території.
Зигзаги американської політики додають нестабільності. Після аляскинського саміту, який викликав страх перед американським «умиротворенням» Путіна, Білий дім на деякий час посилив тиск на Москву. Тепер, із появою нового мирний план Трампа, Київ і ЄС знову не розуміють, чи є Вашингтон гарант безпеки, чи брокер торгу між Україною та Кремлем.
Ключова дилема для Києва полягає в балансі між стратегічним союзом і національною гідністю. Володимир Зеленський не може дозволити собі зіпсувати відносини з адміністрація Трампа, від якої залежать санкції й озброєння. Але він так само не може повернутися додому з угодою, що закріплює подальшу російська агресія і підриває довіру до влади.
Для Трампа мирний план Трампа – це ще й внутрішньополітичний проєкт. Йому потрібно показати виборцям, що він здатен зробити те, чого не змогли попередники: швидко завершити війна в Україні. Саме тому на стіл кладуться максимально жорсткі для Києва умови, які можна подати як «реалістичні» з огляду на фронтову ситуацію.
Однак така логіка ігнорує стратегічні наслідки. Якщо країна, що зазнала нападу, змушена прийняти умови, які виглядають як нагорода за російська агресія, це стане сигналом не тільки для Москви, а й для інших авторитарних режимів. Право сили знову витіснить принципи міжнародного права, а війна в Україні стане небезпечним прецедентом.
Ще один ризик – розкол усередині західного табору. Частина європейських лідерів готова обговорювати болючі компроміси заради швидкого завершення конфлікту. Інші переконані, що будь-який «мир» без відновлення суверенітету лише відкладає наступну фазу війни. Переговори в Абу-Дабі загострюють цю дискусію, змушуючи обирати між принципами й прагматизмом.
Пересічний українець, який ночує в метро під час обстріли Києва, бачить у цих дипломатичних маневрах мало позитиву. Для нього війна в Україні – це не набір пунктів у документі, а щоденний страх за родину. Тому будь-яке мирне врегулювання, що не гарантує кінець обстрілів і повернення контролю над територіями, сприйматиметься як обман.
Водночас Київ розуміє: дипломатичне вікно може й не відкритися вдруге. Якщо нинішні зусилля проваляться, наступний мирний план Трампа або іншої адміністрації може виявитися ще гіршим. Тому Україна намагається використати Женевські й абу-дабійські треки, щоб зафіксувати хоча б мінімальний набір безпекових гарантій, включно з перспективою НАТО і Україна.
На горизонті вимальовується кілька сценаріїв. Перший – затяжні переговори без реального припинення вогню, коли мирний план Трампа буде постійно переписуватись, а бойові дії триватимуть. Другий – навʼязаний компроміс із територіальні поступки, який тимчасово знизить інтенсивність боїв, але збереже мотивацію Кремля до реваншу. Третій – провал угоди й повернення до чисто військової логіки.
Для безпека Європи найменш небезпечним виглядає варіант, у якому Україна зберігає субʼєктність, а мирне врегулювання не блокує її інтеграцію до західних структур. Це означає відмову від жорстких «червоних ліній» Кремля щодо НАТО, довгострокову військову підтримку Києва та чіткі механізми реагування на можливі порушення угоди.
Поки ж переговори в Абу-Дабі відбуваються синхронно з новими ударами по Києву і загрозами східний фланг НАТО, головне питання залишається відкритим. Чи стане мирний план Трампа інструментом справжнього миру, чи черговою спробою оформити результат російська агресія в красиву дипломатичну обгортку? Від відповіді залежить не лише доля України, а й геополітичний баланс у Європі на десятиліття вперед.
