Зустріч міністра армії США Дена Дрісколла з російською делегацією в Абу-Дабі відкриває новий, більш закритий етап американської посередницької місії у війні Росії проти України. Формально це ще один крок адміністрації Дональда Трампа у пошуку «великої угоди», фактично – спроба перевести головні домовленості в режим кулуарної дипломатії, подалі від Києва й європейських союзників.
За інформацією американського посадовця, переговори триватимуть щонайменше два дні, а в графіку Дрісколла – зустрічі не лише з росіянами, а й з українськими представниками. Такий формат «шатл-дипломатії» дозволяє Вашингтону тестувати готовність сторін до поступок, не фіксуючи публічно жодних позицій. Однак саме непрозорість викликає найбільшу тривогу у Києва й європейських столицях.
Контекст цих переговорів – скандальний 28-пунктовий мирний план США, який став шоком для частини американського істеблішменту, України та ЄС. Документ фактично повторював ключові вимоги Кремля: передача додаткових територій, обмеження української армії та довічна заборона на вступ до НАТО. Для Києва це виглядало не як компроміс, а як косметично замаскована капітуляція.
Після жорсткої реакції України й партнерів у Женеві вдалося добитися «уточнення» плану, але його вихідна логіка не змінилася. Вашингтон прагне швидкого політичного результату, а не довгострокового переформатування безпекової архітектури Європи. Перенесення переговорів в Абу-Дабі лише підтверджує: команда Трампа шукає майданчики, де можна зменшити політичний шум і працювати з Росією без постійної присутності європейців за столом.
Додаткову тривогу викликає зигзагоподібна американська політика. Серпневий саміт Трампа з Путіним в Алясці спочатку здався багатьом спробою здати позиції, але завершився посиленням тиску на Москву. Нинішній мирний план, навпаки, виглядає як крок назад – надто вигідний для Кремля і надто болючий для України. Така непередбачуваність ускладнює планування і в Києві, і в європейських штабах НАТО.
Зустріч в ОАЕ відбувається у момент, коли позиції Володимира Зеленського помітно ослаблені. Росія фіксує тактичні успіхи на фронті, а в Києві спалахнув корупційний скандал, що вже коштував посад двом міністрам. Хоча формальних механізмів усунути президента під час воєнного стану майже немає, його простір для маневру звужується. Будь-яка «важка» поступка, нав’язана ззовні, ризикує підірвати довіру суспільства.
Саме це створює небезпечний дисбаланс у переговорах. Москва приходить за стіл переговорів із відчуттям, що час працює на неї: фронт повільно повзе вперед, а Захід демонструє втому. Київ – із розумінням, що втрата підтримки США критично послабить оборону. У такій конфігурації будь-який «американський план» ризикує перетворитися не на спільний дизайн миру, а на диктат, де українську позицію «уточнюють» під геополітичні інтереси Вашингтона.
Роль Дрісколла як посланця має свою логіку. Міністр армії – фігура, яка поєднує військову компетенцію з політичним мандатом, здатним надсилати сигнал: США реально розглядають варіант завершення війни за рахунок змін військового балансу, а не лише через дипломатичні формули. Для Росії це підтвердження, що переговори веде не лише Держдеп, а й люди, які розуміють оперативні наслідки кожного пункту угоди.
Для України важливо, щоб переговори в Абу-Дабі не стали майданчиком, де за її спиною узгодять рамку «замороженого конфлікту». Ключові небезпеки вже позначені в самому тексті 28-пунктового плану: легалізація російських територіальних захоплень, ослаблення української армії, нейтралізація перспективи НАТО. У сукупності це відкриває двері для повторної агресії після короткої паузи.
Тому Київ і європейські столиці намагаються прив’язати будь-які мирні домовленості до реальних гарантій безпеки – від посиленої військової присутності НАТО на східному фланзі до жорстких санкційних механізмів проти РФ у разі порушення угоди. Без цього зустрічі на кшталт перемовин Дрісколла з росіянами виглядають не кроком до миру, а спробою швидко закрити політичну проблему ціною майбутньої безпеки України й Європи.
У найближчі тижні саме по таких епізодах, як консультації в Абу-Дабі, буде видно справжні пріоритети Вашингтона. Якщо Україну й далі ставитимуть перед фактом вже погоджених з Москвою схем, це означатиме курс на «кероване замороження» конфлікту. Якщо ж Київ і європейські союзники отримають повноцінне місце за столом, у України залишиться шанс перетворити мирну формулу з «плану для Кремля» на основу справжньої, а не фіктивної безпеки.
