Мирний процес знову опинився в центрі міжнародної уваги, однак очікуваного дипломатичного прориву після серії зустрічей у Москві та Києві не відбулося. Саме такий висновок випливає з аналізу BBC, яка звернула увагу на головну проблему нинішнього етапу переговорів: сторони продовжують говорити про мир, але бачать шлях до нього принципово по-різному.
6 вересня до Києва прибули спеціальні представники президента США Дональда Трампа Стів Віткофф і Джаред Кушнер. Перед цим вони провели кілька годин на переговорах із Володимиром Путіним у Москві. Таким чином, американські представники опинилися в українській столиці практично одразу після розмови з російським керівництвом.
Сам факт їхнього візиту мав важливе політичне значення. В умовах повномасштабної війни американська делегація прибула до Києва залізницею, адже повітряний простір України залишається небезпечним через регулярні удари. Символізм посилився й місцем зустрічі — переговори із Зеленським відбулися у Софійському соборі.
Ця деталь особливо промовиста на тлі подій напередодні. Неподалік від історичного центру Києва російський безпілотник влучив у будівлю Служби безпеки України. Тобто дипломатичні контакти проходили буквально на тлі війни, яка продовжує визначати кожен крок політиків.
Після кількох годин розмов представники сторін уникали різких заяв і наголошували на змістовності переговорів. До процесу також долучилися європейські представники, зокрема радник із національної безпеки Великої Британії Джонатан Пауелл. З'явилися сигнали про бажання повернутися до формату, у якому Україна, США та європейські держави спільно працювали б над можливим завершенням війни.
Однак позитивна дипломатична риторика поки що не означає зближення позицій.
Однією з головних проблем залишається кардинально різне бачення ситуації на полі бою. Після переговорів у Москві Путін заявив американським представникам, що російська армія нібито демонструє значний прогрес. Українська сторона оцінює ситуацію зовсім інакше.
За даними українських посадовців, у серпні Сили оборони змогли повернути більше територій, ніж втратили. Одночасно українська сторона заявляє про приблизно 42 тисячі загиблих і поранених військових РФ. Така різниця в оцінках має не лише інформаційне значення. Вона безпосередньо впливає на готовність сторін робити поступки.
Для Москви військова ситуація має демонструвати можливість продовжувати тиск. Для Києва ж головним аргументом є здатність України чинити опір і не погоджуватися на умови, які можуть створити нову загрозу через кілька років.
Найскладніша частина переговорів стосується територій. Питання Донбасу залишається одним із найбільш болючих і політично небезпечних. Зеленський після зустрічі фактично підтвердив, що Україна не готова просто відмовитися від своїх територій заради швидкого припинення бойових дій.
Водночас Москва продовжує говорити про необхідність усунення так званих «першопричин» війни. У практичному вимірі це може означати вимоги щодо територіальних поступок, обмеження українського військового потенціалу та відмови від перспективи членства в НАТО.
Саме тут виникає одна з головних суперечностей переговорного процесу. Україна прагне отримати гарантії, які зроблять новий напад значно менш імовірним. Для цього Київ вважає необхідним зберегти сильну армію та заручитися підтримкою партнерів. Москва ж наполягає на умовах, які потенційно можуть обмежити саме ці можливості.
Тому навіть якщо сторони погодяться на припинення вогню, це ще не означатиме остаточного вирішення конфлікту.
Стів Віткофф після переговорів заявив про суттєвий прогрес і зазначив, що вже сформувалися необхідні складові для потенційного врегулювання. Проте він також визнав: без компромісів не обійтися. Поки що головне питання полягає в тому, де саме проходитиме межа таких поступок і хто повинен зробити перший крок.
Для України ціна помилки надзвичайно висока. Будь-яка угода має не просто припинити стрілянину, а створити систему, здатну запобігти повторенню війни. Саме тому Київ наполягає на чітких і сильних гарантіях безпеки, а також на збереженні спроможної української армії.
Не менш складним фактором залишається час. Попереду зима, яка може стати серйозним випробуванням для України. Удари по енергетичній інфраструктурі, ризики для цивільного населення та продовження бойових дій здатні посилити тиск на владу й суспільство.
Водночас дипломатичний календар може розтягнутися на місяці. Частина дипломатів допускає можливість домовленості навесні, проте інші учасники процесу не бачать достатніх підстав для такого оптимізму.
Одним із конкретних результатів переговорів стала домовленість про короткочасну паузу в авіаційних ударах по столицях. Для дипломатів це може бути невеликим кроком, але для людей, які живуть під загрозою ракет і безпілотників, навіть кілька спокійніших годин мають зовсім іншу вагу.
У підсумку нинішній переговорний процес виглядає радше як пошук точки, з якої можна почати справжні домовленості, ніж як готовий мирний план. Вашингтон демонструє активність і говорить про прогрес, Київ підтверджує готовність працювати над дипломатичним рішенням, а Москва також залишає переговорні двері відчиненими. Проте між цими позиціями досі лежить величезна прірва.
І саме тому головна інтрига найближчих місяців полягає не в тому, чи будуть переговори продовжені. Схоже, що так. Значно важливіше інше: чи зможуть США, Україна, європейські партнери та Росія знайти формулу, яка одночасно зупинить бойові дії та не залишить після себе умови для нової війни.
