Масштаби участі іноземців у російській війні проти України
Щонайменше вісімнадцять тисяч іноземців зі ста двадцяти восьми країн світу вже брали або продовжують брати участь у складі російських військових формувань. Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими наголошує, що всі ці особи ідентифіковані, а частина з них загинула на території України. Такий обсяг міжнародної участі демонструє, наскільки широко Росія розгорнула систему вербування за межами власних кордонів. Це стало наслідком спроб компенсувати значні втрати, що накопичилися протягом років війни, і забезпечити постійний попит на людський ресурс.
Представники українських структур підкреслюють, що масштаби вербування є безпрецедентними, а канали залучення нових бійців формувалися системно з 2023 року. Розгалужені мережі посередників діяли на різних континентах, залучаючи людей з економічно вразливих регіонів або тих, хто потрапив у ситуацію примусу. Попри це Україна продовжує збирати дані та відслідковувати переміщення цих груп, формуючи повну картину міжнародного залучення.
За словами бригадного генерала Дмитра Усова, інформація про іноземців, які вступили на службу до російських військ, накопичувалася поступово, але з кожним місяцем обсяги таких контрактів зростали. На початкових етапах йшлося про сотні підписаних угод, проте згодом їхня кількість сягала тисяч щомісячно. Це доводить, що Росія ставила рекрутинг на потік, намагаючись забезпечити собі кількісну перевагу завдяки зовнішнім ресурсам.
Переважна частина осіб, які погоджувалися служити, керувалася фінансовими мотивами. Проте значна кількість людей опинялася у військових структурах через обман або тиск. Такий підхід демонструє, що вербування часто здійснювалось у напівлегальних або відверто незаконних формах, коли кандидати фактично не усвідомлювали, у яку ситуацію потрапляють. Україна продовжує документувати такі випадки, адже вони формують доказову базу для міжнародних правових процесів.
Одночасно зі збором даних Україна працює над тим, щоб протидіяти глобальному рекрутингу. Завдяки координації міждержавних інституцій, зокрема МЗС, ГУР МО та Верховною Радою, вдається зменшувати кількість іноземців, які розглядають службу у російській армії як спосіб заробітку. Це підтверджується значним скороченням кількості нових контрактів у 2025 році, зокрема серед громадян Непалу.
Фіксація іноземних військовополонених та відмова Росії від їх обміну
Україна утримує у полоні громадян тридцяти семи країн світу, які брали участь у бойових діях у складі російських військ. Це свідчить про глобальний характер залучення іноземних військових і водночас демонструє складність гуманітарних процесів, пов'язаних із їхнім поверненням. Значна частина держав, чиї громадяни опинилися в руках українських сил, співпрацює з українською стороною для їхнього повернення, що вказує на наявність міжнародної відповідальності.
Росія ж не прагне забирати своїх іноземних бійців у межах обмінів. Відомо, що жодного запиту на повернення громадян інших країн, окрім Північної Кореї, Москва не робила. Це демонструє знецінення життя іноземців, яких Росія використовує для ведення війни, а також вказує на глибоку кризу комунікації між Кремлем та міжнародними партнерами. Така позиція ускладнює процес обміну й створює додаткове навантаження на українські структури.
Попри це Україна продовжує роботу над поверненням своїх громадян, які перебувають у російських в’язницях. Координаційний штаб, за словами Усова, застосовує всі доступні інструменти, щоб забезпечити повернення українських полонених. Це включає дипломатичний тиск, міжнародні переговори, інформаційні кампанії та залучення партнерів до процесу.
Проблема іноземних військовополонених також має значний політичний та гуманітарний вимір. Багато родин за кордоном навіть не підозрюють, у яких умовах перебувають їхні рідні. Українська сторона надає цим людям можливість зв’язатися з сім’ями, що відповідає міжнародним стандартам. Росія ж такої можливості не забезпечує, що лише поглиблює недовіру до її військового та політичного керівництва.
Факт відсутності запитів на обмін іноземців з боку Росії може мати і внутрішні причини. Можливо, Кремль не хоче визнавати масштаби використання іноземних військових, бо це може підірвати образ внутрішньої самодостатності. Саме тому Україна продовжує наголошувати на важливості міжнародного контролю та інформування світової спільноти.
Роль Північної Кореї та формування нової військової осі
Особливе місце у міжнародному рекрутингу Росії займає Північна Корея. Інформація про участь північнокорейських військових з’являлась ще у 2024 році, коли перші підрозділи були зафіксовані на території України. Згодом стало відомо, що кілька тисяч солдатів проходили підготовку в Росії, а пізніше були залучені до бойових дій. Це стало важливим сигналом для світової спільноти щодо формування нової осі військової співпраці.
Президент України Володимир Зеленський повідомляв про наявність до дванадцяти тисяч північнокорейських солдатів на території Курської області. Він також наголошував на тому, що серед них є значні втрати. Пізніше Кім Чен Ин підтвердив факт направлення своїх військових до Росії, заявивши, що це відповідає двосторонньому стратегічному партнерству. Такий крок продемонстрував готовність Північної Кореї вести спільні військові операції за межами власної території.
У 2025 році північнокорейські державні медіа вперше оприлюднили кадри поховання своїх військових, загиблих на війні, що стало безпрецедентним кроком. Це свідчило про намагання режиму показати своїм громадянам «героїчний внесок» у спільну з Росією справу, а також легітимізувати присутність своїх підрозділів за кордоном. Такі події підсилюють пропагандистський наратив, спрямований на підтримку населення.
Крім того, у серпні 2025 року Кім Чен Ин нагородив військових, які брали участь у боях у Курській області. Це ще раз підкреслило, що співпраця між країнами стала довгостроковим елементом політичного курсу Пхеньяна. Присутність іноземних військових підрозділів також демонструє серйозні трансформації у міжнародній безпековій системі.
Намір Північної Кореї створити музей у Пхеньяні, присвячений участі своїх солдатів у війні на боці Росії, свідчить про бажання закріпити цю сторінку в історичній пам’яті. Такий крок може стати інструментом для майбутньої пропаганди, сформованої на співпраці з Росією. Це також демонструє, що участь солдатів КНДР не була епізодичною, а розглядається їхнім керівництвом як важливий політичний ресурс.
У такому контексті міжнародна спільнота має реагувати на формування нових військово-політичних зв’язків, які несуть загрозу безпеці цілого регіону. Україна продовжує інформувати партнерів про масштаби та наслідки такої співпраці, наголошуючи на небезпеці розширення цього партнерства. Саме тому контроль за політикою рекрутингу Росії та взаємодією з Північною Кореєю є важливим елементом міжнародної безпеки.
