У червні 2025 року в Лондоні відбулися двоетапні переговори між представниками Сполучених Штатів та Китаю, результатом яких став так званий «рукопотискальний» компроміс. Обидві сторони згодилися відмовитися від частини найжорсткіших заходів, введених з обох боків за останні місяці.
Предметом взаємних уступок стали обмеження на експорт рідкісноземельних елементів з Китаю та технологічні бар’єри США на постачання критичних компонентів, необхідних для виготовлення мікрочипів і авіаційних двигунів. Водночас угода не передбачає остаточного вирішення ключових розбіжностей – тарифи й далі залишаться на теперішньому рівні, а широке поле для обговорень залишається відкритим для майбутніх раундів.
Попри оптимістичні заяви адміністрації США про дипломатичне «перезавантаження» відносин із КНР, багато експертів звертають увагу на те, що підсумки лондонських зустрічей фактично повертають сторони до стану, який існував до загострення торговельної війни в квітні.
Нині обидві столиці можуть стверджувати про «вигоди» від підвищення мит та експортних обмежень, проте реальні економічні показники говорять про відкладені можливості для зростання та надмірні ризики для виробників обох країн.
Повернення до статус-кво означає, що попередня ескалація не дала відчутних довгострокових переваг, а лише загострила невизначеність на ринку і поставила під удар існуючі ланцюги поставок.
Однією з ключових тем консультацій стала ситуація з рідкісноземельними металами, якими володіє близько 80 % світового запасу Китай. Обмеження на експорт цих матеріалів у відповідь на американські тарифи практично паралізували роботу низки американських автовиробників, електронних гігантів та оборонних підприємств.
Лондонська угода передбачає поступове зняття китайських бар’єрів, що відкриває шлях до стабілізації цін на рідкісноземельні елементи. У свою чергу, США мають послабити нові ліміти на експорт технологій, хімікатів та програмного забезпечення, які вводилися для стримування розвитку китайської промисловості.
Проте експерти попереджають: будьякі зміни в експортуванні рідкісноземельних не можуть стати остаточним рішенням за відсутності комплексного підходу до диверсифікації постачальників та інвестицій у власні видобувні та переробні потужності. Без довгострокових домовленостей з двосторонніх або багатосторонніх механізмів контролю над критичними ресурсами ризики нової ескалації зберігатимуться. Саме тому подальші раунди переговорів будуть зосереджені на створенні більш прозорих правил гри та гарантій швидкого реагування на майбутні кризи.
Політичні аналітики звертають увагу на те, що американська сторона використовувала тактику «жорсткого удару – швидкого відступу». За їхніми словами, сама готовність запровадити експортний контроль створила видовищний ефект «м’язового протесту», однак виявилася малоефективною без підтримки союзників та чіткої стратегії. У майбутньому Сполучені Штати мають не лише використовувати технологічні бар’єри як засіб тиску, але й пропонувати Китаю нові сфери економічного співробітництва на умовах взаємовигідності, зокрема у питаннях «зелених» технологій, енергозбереження та стандартів безпеки.
У самому Китаї, своєю чергою, фокус ставиться на збереженні іміджу надійного торговельного партнера та подальшому розвитку власної промисловості. Розмороження експорту рідкісноземельних елементів повинно допомогти знизити тиск на внутрішні виробничі ланцюги та демонструє готовність до поступок. Водночас китайський уряд уже заявив про наміри диверсифікувати ринки збуту рідкісноземельних, зокрема шляхом активізації співпраці з ЄС, Японією та країнами Південно-Східної Азії.
Ключовим випробуванням для нової угоди стане те, наскільки обидві сторони готові дотримуватися узгоджених рамок й інституалізувати механізми моніторингу виконання домовленостей. Умовні домовленості про «рукопотискання» будуть мати сенс лише за наявності прозорих процедур обміну даними щодо експортних квот, митної статистики та технологічних бар’єрів. Без чіткого апарату контролю ризик повторної ескалації залишатиметься високим.
Нарешті, важливою перспективою залишається питання про те, чи стануть лондонські домовленості базою для більш масштабного торговельного договору, що охопить фінансові послуги, інвестиційний клімат та захист інтелектуальної власності. Саме в цих сферах сьогодні спостерігається найгостріший конфлікт інтересів. Якщо США та Китай зможуть узгодити загальні правила гри для транснаціональних корпорацій і створити механізм арбітражу, це дійсно стане проривом у протистоянні двох найбільших економік світу.
У підсумку, лондонська «рукопотискальна» угода — це лише початок нового раунду складних перемовин. Вона не вирішує системних протиріч, але відкриває двері для майбутніх домовленостей. Головне завдання – перетворити тимчасове прискорення відносин на стійкі рамки співпраці, які не підриватимуть глобальний економічний розвиток і створюватимуть можливості для обох сторін у середньостроковій перспективі.
