Рішення Національного банку залишити облікову ставку на рівні 15% виглядає не паузою, а чітко вивіреним сигналом: інфляційний тиск в економіці посилився настільки, що передчасне пом’якшення політики може коштувати стабільності гривні. Весняне прискорення цін змінило тональність ринку — від обережного оптимізму до очікування затяжного періоду жорстких фінансових умов.
Зростання інфляції у березні та квітні стало наслідком одразу кількох факторів, що наклалися один на один. Подорожчання енергоресурсів, коливання на паливному ринку через геополітичні ризики, а також швидше, ніж прогнозувалося, зростання заробітних плат сформували нову хвилю цінового тиску. У такій конфігурації облікова ставка перестає бути лише технічним індикатором і стає головним бар’єром проти розкручування інфляційної спіралі.
Рішення зберегти ставку означає збереження привабливості гривневих активів — депозитів, облігацій, інструментів внутрішнього боргу. Це критично для валютного ринку, де баланс тримається не лише на інтервенціях, а й на довірі до національної валюти. За попереднім аналізом «Дейком», саме цей баланс зараз є ключовим фактором фінансової стабільності: будь-яке послаблення монетарної дисципліни миттєво транслюється у девальваційні очікування.
Облікова ставка в українській економіці виконує функцію базового орієнтира. Вона визначає, під який відсоток комерційні банки отримують ресурси, а отже — формує вартість кредитів і дохідність депозитів для бізнесу та населення. Висока ставка стримує споживання і кредитування, охолоджує попит і тим самим знижує тиск на ціни. Низька — навпаки стимулює економічну активність, але може розганяти інфляцію.
Поточна стратегія НБУ — утримати інфляцію під контролем навіть ціною повільнішого економічного відновлення. У короткостроковій перспективі регулятор не очікує швидкого полегшення: найближчими місяцями інфляція залишатиметься поблизу нинішніх значень і, за прогнозом, може прискоритися до близько 9,4% до кінця року. Це означає, що домогосподарства і бізнес ще тривалий час працюватимуть в умовах високих цін і дорогих грошей.
Водночас середньостроковий горизонт виглядає більш стримано оптимістично. Очікується, що вже наступного року інфляція повернеться до траєкторії зниження. До 2027 року вона може сповільнитися до приблизно 6,5%, а до 2028-го — досягти цільового рівня 5%. Ця динаміка передбачає відсутність нових шоків — як енергетичних, так і зовнішньополітичних, що в нинішніх умовах залишається найбільшою невизначеністю.
Історія останніх років показує, що монетарна політика в Україні стала значно більш гнучкою, але водночас жорсткішою у критичні моменти. Після різкого підвищення ставки до 25% у 2022 році регулятор поступово знижував її, намагаючись підтримати економіку. Проте нова хвиля інфляції змусила знову змінити курс і повернутися до стримувальної політики.
Сьогоднішнє рішення — це фактично ставка на контроль очікувань. Для економіки важливо не лише те, якою є інфляція зараз, а й те, що про неї думають бізнес і споживачі. Якщо очікування залишаються високими, вони самі підживлюють подальше зростання цін. Саме тому НБУ демонструє готовність тримати жорстку лінію довше, ніж це може здаватися комфортним.
У цьому контексті питання не в тому, коли саме почнеться новий цикл зниження облікової ставки, а в тому, чи вдасться регулятору стабілізувати інфляційні очікування. Якщо так — простір для пом’якшення з’явиться природно. Якщо ні — 15% можуть виявитися не межею, а лише черговою зупинкою на довшому шляху боротьби за цінову стабільність.
