Україна знову виносить тему обміну полоненими на перший план, намагаючись повернути додому щонайменше 1200 українських полонених. Володимир Зеленський заявив, що тривають інтенсивні переговори й консультації, а головна мета – відновити обмін полоненими з Росією за узгодженими раніше правилами.
Секретар РНБО Рустем Умєров повідомив, що за участі Туреччини та Об’єднаних Арабських Еміратів сторони погодилися активізувати Стамбульські домовленості. Йдеться про протоколи 2022 року, які встановлюють зрозумілі правила великих, координованих обмінів військовополоненими між Україною та Росією.
За час повномасштабної російська агресія сторони вже обмінялися тисячами військовополонених, але ці процеси були нерегулярними й часто зривалися загостренням на фронті. Тепер Київ прагне повернутися до системної моделі, де обмін полоненими не залежатиме від поточних інформаційних маневрів Кремля.
Публічна заява Зеленського має важливий внутрішній вимір. Вона адресована сім’ям українські полонені, які роками живуть у невизначеності й чекають бодай будь-якого сигналу від держави. Обіцянка зробити все, щоб люди зустріли Новий рік і Різдво вдома, має сильний емоційно-політичний ефект.
Загроза зриву обмін полоненими з Росією залишається. Москва традиційно використовує українських військових і цивільних заручників як інструмент тиску, затягуючи процес або висуваючи неприйнятні умови. Саме тому Київ наполягає на міжнародному посередництві Туреччини та ОАЕ як мінімальній гарантії виконання домовленостей.
На тлі переговорів Росія не припиняє ракетно-дронові удари по Україні. Чергова ніч принесла масований запуск 176 дронів і ракети по українській території. Повітряні сили повідомили про знищення чи нейтралізацію більшості апаратів, але атаки все одно призвели до нових руйнувань і жертв серед мирного населення.
Удару зазнала енергетична інфраструктура в Одеській області, зокрема сонячна електростанція. Це вписується у стратегію Кремля зі знищення енергетична інфраструктура України напередодні зими. Поєднання обстрілів і блекаутів має підірвати стійкість суспільства й тиск на керівництво країни.
Паралельно Росія намагається посилити ситуацію на фронті, зокрема в районі Покровська. Тут триває спроба російських військ просунутися й створити загрозу ключовому транспортному вузлу. Українська армія змушена одночасно тримати лінію оборони й адаптуватися до постійних атак дронів-камікадзе та артилерії.
Відповіддю Києва стали удари по глибинних цілях на території Росії. Українські безпілотники вразили нафтопереробний завод у Самарській області й склад безпілотників елітного підрозділу «Рубікон» на окупованій частині Донбасу. Ці удари вписуються в довгострокову стратегію послаблення російської нафтогазової економіки.
Президент України Володимир Зеленський відвідав командний пункт на передовій у Запорізькій області, Україна, під час зустрічі зі старшими офіцерами 65-ї окремої механізованої бригади «Великий Луг». 13 листопада 2025 року він відвідав їхню командну позицію — Прес-служба Президента України
Місяці атак по російських нафтопереробних заводах мають на меті обмежити доходи, які Кремль спрямовує на війну проти України. Економічний тиск доповнює санкції Заходу й стає важливим елементом загальної стратегії виснаження, де економіка та фронт тісно переплітаються.
На цьому тлі прохання Зеленського до США про додаткові системи Patriot набуває особливої ваги. Посилення ППО – ключ до захисту енергетики, міст і об’єктів критичної інфраструктури. Без сучасних комплексів протиракетної оборони стримати масовані повітряні удари буде дедалі важче, особливо взимку.
Обмін українськими полоненими стає частиною ширшої дипломатичної картини. Успішна реалізація Стамбульських домовленостей дасть Києву аргумент, що навіть у найжорсткіший період війни Україна здатна до результативних переговорів там, де йдеться про життя людей, а не про політичні поступки.
Разом із тим слід розуміти, що 1200 полонених – лише частина тих, хто й досі перебуває в російських тюрмах і колоніях. Війна триває, і кожен новий наступ несе ризик появи нових військовополонених. Тому обмін, навіть масштабний, не є завершенням історії, а лише наступним етапом тривалої боротьби.
Для міжнародних партнерів тема військовополонені в Україні – важливий моральний маркер. Вона показує, яка зі сторін конфлікту дотримується міжнародного гуманітарного права, а яка системно порушує Женевські конвенції. Задокументовані свідчення катувань і незаконного утримання полонених уже зараз формують базу для майбутніх трибуналів.
Якщо обмін відбудеться, звільнені українці стануть ключовими свідками російських воєнних злочинів. Їхні історії про тортури, психологічний тиск, спроби мобілізації в армію РФ або примусову працю посилять позиції України на міжнародних майданчиках і зміцнять підтримку санкцій проти російського військово-політичного керівництва.
На внутрішньому рівні успішний обмін полоненими з Росією зміцнить довіру до державних інституцій, які займаються пошуком і поверненням заручників. Родини побачать, що держава не забуває про полонених, а суспільство отримає сильний моральний сигнал на фоні складної воєнної зими та російського енергетичного тиску.
Проте очікування не повинні перетворюватися на ілюзії. Росія може затягувати технічні консультації, змінювати списки, намагатися використати обмін як інструмент торгу в інших питаннях – від санкцій до військово-політичних дискусій. Україні доведеться жорстко розмежовувати гуманітарний трек і будь-які спроби політичного шантажу.
У підсумку, історія з обміном 1200 українських полонених показує, що війна – це не лише фронт і енергетична інфраструктура, а й долі конкретних людей. Саме заради них ведуться безкінечні переговори, залучаються Туреччина та ОАЕ, будуються складні дипломатичні комбінації. Їхнє повернення стане однією з найважливіших перемог, незалежно від ситуації на карті бойових дій.
Якщо Україні вдасться зустріти новорічні та різдвяні свята поверненням сотень людей з полону, це стане потужною відповіддю на російська агресія. Поки Кремль намагається зламати країну ракетами, дронами й енергетичним терором, Київ демонструє іншу логіку – боротьбу за кожне життя, за кожного громадянина і за право святкувати зі своїми рідними, а не в російській неволі.
