Російська атака дронами й ракетами по Києву, яка забрала життя щонайменше двох людей і поранила ще двадцять дев’ять, стала черговим нагадуванням: війна не ставить паузу навіть тоді, коли світ говорить про мир. Обстріл збігся в часі з підготовкою другого раунду мирних переговорів між Україною та США, що надає йому додаткового політичного значення.
За даними міської влади, уламки збитих російських дронів падали на житлові будинки в різних районах столиці, спричиняючи пожежі й руйнування. Частина західних кварталів Києва залишилася без електрики, що знову оголило уразливість енергетичної інфраструктури та актуалізувало тему повітряна оборона Києва як ключової умови виживання мегаполіса.
Цей удар стався буквально за години до того, як українська делегація мала вилетіти на переговори з американською стороною. Сам факт, що російські військові продовжують обстріли Києва навіть у момент, коли тривають переговори Україна США щодо припинення війни, демонструє справжню ціну кремлівських заяв про «готовність до миру».
Адміністрація Дональда Трампа просуває оновлений мирний план Трампа, який у своїй початковій редакції передбачав, за даними ЗМІ, фактичні територіальні поступки на користь Росії. Для України та більшості європейських столиць ідея закріплення захоплених територій виглядає як легалізація агресії та прямий удар по безпеці Європи на десятиліття вперед.
Трамп публічно заявив, що план був «відшліфований» і тепер має двадцять вісім пунктів. Однак навіть у такій формі він, за оцінками експертів, залишається документом, що значно більше враховує інтереси Москви, ніж Києва. Не випадково європейські лідери кинулися впливати на текст, побоюючись, що їхню безпеку можуть зробити розмінною монетою у глобальному торзі.
Ключову роль у цих переговорах до останнього часу відігравав Андрій Єрмак, глава Офісу президента та головний координатор переговори Україна США. Саме він очолював українську команду на нещодавніх консультаціях у Женеві, де Київ намагався пом’якшити найбільш токсичні пункти мирного плану Трампа щодо України й заблокувати будь-які згадки про формальну відмову від територій.
Та вчора політичний ландшафт різко змінився. Володимир Зеленський оголосив про відставка Андрія Єрмака після того, як антикорупційні органи провели безпрецедентний обшук у нього вдома. Формально Єрмака не оголошено підозрюваним, але сам факт обшуку в найближчого соратника президента став політичним вироком і серйозним ударом по адміністрація Зеленського.
Антикорупційні розслідування в Україні давно стали нервовою точкою для західних партнерів. Вашингтон і Брюссель паралельно з військовою допомогою вимагають реальної боротьби з корупцією. Обшук у глави Офісу президента показав, що антикорупційна система готова заходити у владні кабінети найвищого рівня, але одночасно створив ризик провалу переговорної стратегії Києва.
У момент, коли на Україну тиснуть із вимогою якнайшвидше підписати мирну угоду, втрата головного переговорника — критичний фактор. Новій команді доведеться терміново входити в контекст, вибудовувати особисті контакти з американською стороною й одночасно контролювати, щоб мирні переговори з Росією через посередництво США не перетворилися на диктат умов з боку Кремля.
Паралельно Трамп оголосив про відрядження своїх посланців: бізнесмена Стіва Віткоффа до Москви для зустрічі з Путіним і міністра армії Дена Дрісколла до Києва для переговорів із українським керівництвом. Така конструкція демонструє, що Вашингтон прагне грати роль головного арбітра, але водночас ставить Україну й Росію в асиметричне становище.
На цьому тлі російські удари по Києву й іншим містам сприймаються як спроби посилити переговорну позицію. Кремль демонструє: попри санкції проти Росії та розмови про дипломатію, він готовий продовжувати ракетні удари РФ по цивільній та енергетичній інфраструктурі, показуючи Україні й Заходу ціну затягування домовленостей.
Особливо тривожним є поєднання військового й політичного факторів. З одного боку, тривають обстріли Києва, удари по Дніпру, загибель цивільних. З іншого — всередині самої України розгортається серйозна дискусія щодо того, якою мірою можна йти на компроміс, щоб зупинити кровопролиття, не перетворивши мирний план Трампа на механізм капітуляції.
У цьому контексті посилюється роль парламенту, громадянського суспільства та армії. Будь-яка угода, яка передбачатиме офіційні територіальні поступки, може бути не лише політично токсичною, а й юридично вразливою. Українська Конституція й суспільний консенсус фактично унеможливлюють добровільне відмовлення від територій під тиском зовнішніх гравців.
Європейські столиці також уважно стежать за переговорами. Для них не менш важливо, щоб мирні переговори з Росією не зафіксували прецедент, коли агресор за кілька років війни отримує частину чужої території й послаблення санкцій. Це створило б небезпечну модель для інших авторитарних режимів і підірвало довіру до міжнародного права.
Важливу роль відіграє й інформаційний аспект. Кремлівська пропаганда вже намагається подати обстріли Києва як «законну відповідь» на дії України, а мирний план Трампа — як неминучу «реалістичну» формулу. Україна ж наголошує: продовження атак під час переговорів лише підтверджує, що Росія розуміє поступки як слабкість, а не як крок до компромісу.
Питання майбутнє війни в Україні нині виходить далеко за географію фронту. Воно зачіпає конфігурацію безпекових союзів, довіру до США як гаранта, здатність ЄС утримати єдину позицію та перспективу повернення окупованих територій. Саме тому кожен новий обстріл столиці автоматично стає аргументом у дискусії про те, якою має бути ціна миру.
У короткостроковій перспективі Києву доведеться одночасно відновлювати енергопостачання, лікувати десятки поранених, посилювати систему ППО й вибудовувати нову переговорну архітектуру після відставки Єрмака. У довгостроковій — робити все, щоб жоден мирний план Трампа щодо України не був реалізований за рахунок українського суверенітету і права людей жити без ракет і дронів над головою.
Сьогодні російські дрони, що вбивають людей у Києві, і кабінетні дискусії про формули миру — це частини однієї реальності. І від того, чи зможе Україна зберегти тверду позицію, а її союзники — послідовність, залежить, чи стануть ці переговори шляхом до справедливого миру, чи лише паузою перед новим, ще небезпечнішим витком російської агресії.
