Перші повідомлення про удари звучали як «чергова хвиля», але формулювання Білого дому видало масштаб. Дональд Трамп назвав дії «масивною та триваючою» операцією й обіцяв «знести ракетну індустрію» Ірану.
Кодова назва, яку підтвердили у військових комунікаціях, — Operation Epic Fury. Важлива не сама назва, а факт її появи: це ознака кампанії, а не одноразового удару «для сигналу».
У матеріалах американських медіа підкреслено часову рамку: операції планують вести щонайменше до кінця вікенду як багатоденний «pressure campaign». Це вже інша логіка ресурсу й політичної відповідальності.
За попереднім аналізом редакції «Дейком», ключова зміна — не в кількості ракет, а в «архітектурі»: кампанія збирається так, щоб паралельно бити по можливостях і демонструвати, що США готові тримати темп кілька діб.
Окрема деталь, яку часто пропускають: операцію описують як multi-domain, із залученням Space Force разом із Navy, Air Force, Army та Marines. Це натякає на супутникову розвідку, навігацію, зв’язок і цілевказання як частину ударної петлі.
З «заліза» підтверджено дві лінії ураження: морські Tomahawk і авіаційні ракети, запущені з літаків ВПС та авіації ВМС. Така комбінація дозволяє змінювати напрямок підльоту й ускладнювати роботу ППО.
Паралельно Іран, за словами американського посадовця, запускає удари у відповідь по базах США в регіоні. У цій точці «операція» стає взаємною: розгортання оборони починає важити не менше, ніж ураження цілей.
У регіоні США мають близько 30 тисяч військових, не рахуючи «свіжого» нарощування авіа- й морських активів. Ця цифра — маркер масштабів ризику: навіть без наземного вторгнення зростає ймовірність втрат на базах.
Ще один шар — морський. Понад десяток американських кораблів підтримують операцію, а біля Ормузької протоки вказані конкретні борти. Це означає: Вашингтон одразу думає про захист логістики та стримування на морі.
Однак найтонше — політичне формулювання мети. Трамп закликає іранців «взяти владу», а Нетаньягу говорить про створення умов, щоб народ «взяв долю у власні руки». Коли ціль — режимна зміна, ескалація майже закладена.
Різниця з червнем 2025-го теж принципова. Тоді США били по ядерних об’єктах, намагаючись відкотити програму. Нинішній фокус на «ракетній індустрії» означає бажання позбавити Іран інструмента відплати.
Для Пентагону «знищити ракети» — це не лише склади. Це розвідка пускових, перерізання командування, придушення радарів, полювання на мобільні установки. Усе це вимагає часу й повторюваних хвиль.
Для союзників США це звучить як «довгі сирени». Навіть якщо перехоплення працюють, кожен день кампанії підвищує шанс інциденту: уламки, помилки, втрати цивільних, кібератаки на інфраструктуру.
На тлі ударів зростає й ціна інформації. Іран переживає майже повний інтернет-блекаут, і світова аудиторія отримує картину переважно через заяви сторін та супутникові інтерпретації.
Тому Operation Epic Fury — це не тільки про Tomahawk і літаки. Це про те, чи зможе Вашингтон контролювати «сходи ескалації» у війні, де кожна доба додає нових акторів і нові фронти.
