У Києві шахрайська схема, побудована на страху перед державною безпекою та війною, залишила двох пенсіонерок без багаторічних заощаджень. Загальна сума втрат перевищила три мільйони гривень. Люди, які все життя накопичували гроші «на чорний день», фактично самі передали їх незнайомцям, переконані, що виконують вимогу СБУ.
Сюжет цієї історії майже не містить класичного кримінального тиску. Тут не було зброї, зламаних дверей чи погроз фізичної розправи. Основним інструментом став телефонний дзвінок і добре прорахована психологічна атака. Саме така модель шахрайства останніми роками стала однією з найнебезпечніших для літніх людей в Україні.
Схема працювала через страх бути звинуваченими у співпраці з Росією. Пенсіонерам телефонували люди, які представлялися співробітниками спецслужб, і повідомляли, що ті нібито купували біологічно активні добавки російського походження, а отже могли фінансувати державу-агресора. Далі людині пояснювали: необхідно пройти «перевірку» та тимчасово передати всі заощадження для експертизи. Як раніше аналізував «Дейком», саме апеляція до війни, державної безпеки та страху кримінальної відповідальності сьогодні стала головною еволюцією телефонного шахрайства в Україні.
71-річна мешканка Києва передала аферистам 1,9 мільйона гривень. Інша потерпіла, 76-річна пенсіонерка, віддала 160 тисяч гривень, понад 10 тисяч доларів та 11 тисяч євро. У кожному випадку гроші люди передавали добровільно, будучи переконаними, що виконують офіційні вимоги державного органу.
Особливо показовою є роль ще однієї літньої жінки у цій схемі. 75-річну пенсіонерку спершу також намагалися переконати віддати заощадження «на перевірку». Коли з’ясувалося, що грошей у неї немає, шахраї запропонували їй «допомогти спецслужбам». Вона стала кур’єром і забирала кошти в інших потерпілих, щиро вважаючи, що виконує завдання СБУ.
Ця деталь демонструє головну трансформацію сучасних шахрайських мереж. Вони більше не працюють лише через жадібність чи обіцянки швидкого прибутку. Натомість будують схеми на довірі до державних інституцій, психології війни та моральному тиску. Людині не пропонують заробити — її переконують «врятувати себе» або «допомогти країні».
Особливу вразливість до таких схем мають саме літні люди. Пенсіонери часто не орієнтуються в механіках цифрового шахрайства, але водночас значно більше довіряють офіційним формулюванням, державним назвам та телефонним інструкціям. Для багатьох із них дзвінок від «правоохоронця» автоматично сприймається як реальна загроза, а не як потенційна афера.
Окремий фактор — російські БАДи, навколо яких і була побудована легенда шахраїв. Після початку повномасштабної війни будь-який зв’язок із російськими товарами чи компаніями став токсичним і викликає страх у значної частини суспільства. Саме цей страх і використали організатори схеми. Людей переконували, що сама покупка препарату може трактуватися як фінансування агресора.
Правоохоронці вже повідомили про підозру 53-річному уродженцю Латвії, якого вважають організатором схеми. Втім, подібні справи рідко завершуються швидким поверненням коштів потерпілим. Гроші зазвичай оперативно переводять через ланцюг посередників, кур’єрів і фіктивних рахунків, після чого відстежити їх стає значно складніше.
За останні два роки телефонне шахрайство в Україні фактично адаптувалося до воєнної реальності. Якщо раніше аферисти переважно представлялися працівниками банків, то тепер дедалі частіше використовують образи СБУ, військових адміністрацій, соціальних служб чи міжнародних гуманітарних організацій. Війна створила новий рівень тривоги, а тривога стала найціннішим ресурсом для злочинців.
Найнебезпечніше в цій історії — відсутність у потерпілих відчуття, що вони стали жертвами злочину в момент передачі грошей. Люди переконані, що виконують державний обов’язок. Саме тому такі схеми працюють значно ефективніше за традиційні телефонні афери.
Для правоохоронної системи це вже не лише проблема криміналу, а й питання суспільної довіри. Коли шахраї успішно використовують ім’я спецслужб як інструмент виманювання мільйонів, держава змушена боротися не лише з окремими злочинцями, а й із поступовим розмиванням самої довіри до офіційних інституцій.
