У Києві цього тижня знову варили труби на пошкодженій ТЕЦ: іскри летіли з-під маски, поки місто латало енергосистему України після ударів. На тлі цих ремонтів дипломатія США намагалась пришвидшити припинення вогню, але фронт не сповільнився.
Другий день мирних переговорів в Абу-Дабі завершився надто швидко для «великої угоди». Сторони говорили про «позитив» і «рух», однак публічно майже не назвали рішень — це виглядає як ознака, що ключові вузли лишаються нерозв’язаними.
Єдиний чіткий результат — обмін полоненими: погоджено 314 військовополонених, перший обмін за п’ять місяців. Російські держагентства згодом повідомляли про 157 на 157 і повернення трьох цивільних із Курщини — але це не змінює картини «мінімальної програми».
За оцінкою газети Дейком, обмін полоненими — важливий гуманітарний сигнал, але слабкий маркер політичного зламу. Такі обміни тривали роками навіть у найгірші фази війни в Україні, тому вони радше підтримують канал, ніж пробивають стіну між позиціями.
Складність у тому, що «легкі» теми виносяться назовні, а «важкі» лишаються за дверима. У цьому раунді всі чекали бодай контурів щодо територіальних поступок і гарантій безпеки, бо саме вони визначають, чи можливе реальне припинення вогню.
По Донбасу рамка жорстка: Москва вимагає, аби Україна вивела війська з усієї Донецької області як передумову домовленостей. Київ це відкидає і говорить про замороження по лінії фронту без одностороннього відступу.
Окремий нерв — Запорізька АЕС. Україна наполягає на контролі над станцією, найбільшою в Європі, тоді як російська сторона заявляє, що об’єкт має залишатися «російським», допускаючи лише міжнародну кооперацію.
Спеціальний посланець США Стів Віткофф проводить прес-конференцію після підписання декларації про розгортання сил в Україні, 6 січня 2026 року — Людовік Марін
Гарантії безпеки теж поки без ясних формул. Reuters із посиланням на матеріал FT писав про багаторівневий план реагування на порушення майбутнього перемир’я — від дипломатичного попередження до ширшого залучення «коаліції охочих» та потенційної участі США. Це підкреслює: довіра до Росії мінімальна.
Публічно всі сторони тримають оптимістичний тон. Віткофф назвав перемовини «детальними й продуктивними», а російський представник Кирило Дмитрієв говорив про «прогрес» і паралельно — про відновлення відносин із Вашингтоном. Проте швидкий фінал дня натякає на межі цього оптимізму.
Показовою стала і риторика Дмитрієва про «підбурювачів війни» в Європі та Британії. Для Кремля це зручна рамка: перекласти відповідальність за затягування на союзників Києва — і водночас тиснути на США, аби ті «відсікали» європейський вплив.
У Вашингтона інша проблема: демонструвати результат після місяців дипломатичних зусиль адміністрації Трампа. Коли «вітрина» — це лише військовополонені, виникає відчуття, що процес іде, але не просувається до миру, а лише керує ризиками.
Тим часом бойові дії нагадують, хто диктує темп. Reuters повідомляв про великі повітряні удари РФ у вівторок напередодні зустрічей і продовження атак дронами в наступні дні — це класична тактика «переговори під тиском».
Зображені члени делегацій США, Росії та України, які беруть участь у другому раунді тристоронніх переговорів в Абу-Дабі в середу — Міністерство закордонних справ ОАЕ
Зеленський, за даними Дейком, говорив про 183 ударні дрони за добу, значна частина — «Шахеди». У такій реальності будь-які мирні переговори сприймаються в Україні крізь просте питання: чи менше ракет і чи тепліше в домівках.
Саме тому кадри з київської ТЕЦ стали символічними. Поки делегації сидять за U-подібним столом, на землі зварювальники й енергетики буквально «зшивають» місто, щоб воно пережило зиму та нові удари по енергетичній інфраструктурі.
Є й людська межа компромісів: Зеленський назвав офіційну оцінку загиблих українських військових — 55 тисяч, додавши про велику кількість зниклих безвісти. За таких втрат суспільний мандат на територіальні поступки звужується, а «поганий мир» стає політично токсичним.
З іншого боку, війна виснажує і Росію. Reuters передавав оцінку CSIS про майже 1,2 млн російських втрат (убиті, поранені, зниклі), яку Москва відкинула як ненадійну. Навіть сама наявність таких оцінок показує: ставки для Кремля теж величезні.
Військовослужбовці 24-ї ОМБ ЗСУ стріляють з реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град» у бік російських військ поблизу міста Часів Яр у Донецькій області, Україна, 24 січня 2026 року — Олег Петрасюк/Прес-служба 24-ї ОМБ імені короля Данила ЗСУ
На цьому тлі «другий трек» — військово-військовий діалог — виглядає як спроба знизити ризик неконтрольованої ескалації. США й Росія погодилися відновити високорівневий канал контактів, який був зупинений ще восени 2021 року, — але це радше про запобігання інцидентам, ніж про мир.
Тобто на столі зараз два типи рішень: гуманітарні (військовополонені, тіла загиблих) і технічні (канали зв’язку, формати контролю). Політичне ядро — Донбас, гарантії безпеки, Запорізька АЕС — лишається непридатним для «швидких перемог».
Найімовірніший короткий сценарій — ще кілька раундів із такими самими «малими кроками», які дозволять сторонам говорити про прогрес, не змінюючи позицій. Ризик у тому, що процес замінить результат: війна триватиме, а переговори стануть фоном для нових ударів.
Для України критерієм буде не тривалість зустрічей в Абу-Дабі, а пауза в атаках, сталість світла й тепла та реальні механізми стримування Росії. Поки ж ремонтники на ТЕЦ працюють швидше, ніж дипломати знаходять формулу миру.
Доля Донбасу є одним з найскладніших питань у мирних переговорах — Тайлер Хікс
