Дискусія про ПДВ для ФОП вийшла з площини технічної податкової реформи і перейшла у площину політичної керованості. Після консультацій у Вашингтоні Юлія Свириденко дала зрозуміти: МВФ визнав тему занадто чутливою, а отже Київ і партнери шукатимуть інші способи наповнити дохідну частину бюджету на 2027 рік.
Це важливий зсув не лише у риториці, а й у самій логіці переговорів. Ще на початку року оподаткування ФОП через механізм ПДВ входило до набору фіскальних рішень, пов’язаних із новою програмою МВФ, а тепер акцент зміщується з фронтальної атаки на спрощену систему до ширшої схеми детінізації, розширення податкової бази й пошуку менш токсичних джерел доходу.
Причина проста: податкова реформа, яка не проходить через парламент і викликає різкий спротив малого бізнесу, перестає бути реформою і стає політичним ризиком. Наприкінці березня у владі публічно визнали, що Верховна Рада не готова голосувати за додаткове оподаткування ФОП без нових розрахунків, пояснень і альтернатив.
За попереднім аналізом Дейком, конфлікт виник не тому, що держава відмовилася від фіскальної жорсткості, а тому, що саме ФОП виявився найболючішою точкою всієї конструкції. Для фонду критичний результат у вигляді стабільних доходів бюджету, для уряду — ще й соціальна легітимність цього результату в країні воєнної економіки.
Логіка, яка підштовхнула Київ до цієї дискусії, нікуди не зникла. Нова 48-місячна програма EFF на 8,1 млрд доларів залишається фінансовим якорем, а Мінфін прямо говорить про потребу мобілізувати ресурси для 2026 року, коли Україні потрібно близько 52 млрд доларів міжнародної допомоги. Паралельно вже запущено бюджетний процес для 2027 року.
Саме тому Мінфін ще у грудні виніс на обговорення модель, покликану вирівняти правила для бізнесів зі схожими оборотами, обмежити дроблення компаній, сірий імпорт і контрабандні схеми. У публічному описі йшлося про запуск не раніше 1 січня 2027 року, електронне адміністрування і перехід частини третьої групи на ПДВ після досягнення встановленого ліміту.
Але те, що на папері виглядало як технічне донастроювання системи, у реальному секторі прочитали як зміну правил виживання. Інший облік, складніше адміністрування, ризик касового розриву і майже неминуче перенесення частини витрат у ціни швидко зробили тему не бухгалтерською, а соціальною. Не випадково і уряд, і МВФ тепер говорять саме про її чутливість.
Тому уряд уже виносить наперед інші рішення. Наприкінці березня Кабмін схвалив пакет законопроєктів про оподаткування доходів із цифрових платформ, міжнародних посилок та продовження військового збору. Такий пакет теж складний, але політично він розподіляє навантаження ширше і краще вписується в лінію детінізації, імплементації правил ОЕСР та наближення до податкових стандартів ЄС.
У цьому і полягає головна зміна тактики. Замість одного символічно вибухового рішення уряд намагається скласти мозаїку менших джерел: платформена економіка, дрібні імпортні відправлення, воєнний збір, жорсткіше адміністрування. Схоже, саме така конструкція і стала предметом нинішнього компромісу з МВФ: не відмова від мобілізації доходів, а зміна інструментів.
Втім, це не означає, що тема ПДВ для ФОП закрита остаточно. У лютому уряд уже домігся того, щоб найчутливіші податкові пункти не залишалися попередніми умовами запуску нової програми МВФ, і тоді ж публічно обговорювався вищий поріг реєстрації — до 4 млн грн. Тобто мова радше про відкладення і переналаштування механіки, ніж про повну відмову від самої ідеї розширення бази ПДВ.
Для бюджету-2027 із цього випливає жорсткий висновок: гроші все одно доведеться шукати всередині країни, бо зовнішня підтримка залишається критично важливою, але не може безкінечно підміняти внутрішню податкову базу. Для влади питання тепер не в тому, чи буде фіскальне посилення, а в тому, хто саме його понесе — малий бізнес напряму чи ширша економіка через набір розсіяних податків, зборів і механізмів детінізації.
Межа компромісу проходить там, де закінчується податкова арифметика і починається суспільний договір. Якщо уряд знайде альтернативу ПДВ для ФОП, яка дасть бюджету реальні доходи без руйнування спрощеної системи, це стане не слабкістю у відносинах з МВФ, а ознакою того, що українська фінансова політика вчиться поєднувати фіскальну необхідність із політичною реальністю.