Європейський Союз опинився перед черговим енергетичним парадоксом. Прагнучи відірватися від російського газу після повномасштабної війни проти України, Брюссель за кілька років різко наростив імпорт американського LNG. Та тепер політичні заяви з Вашингтона змушують ЄС замислитися: чи не стала нова опора такою ж уразливою, як стара.
Єврокомісар з енергетики Дан Йоргенсен назвав останні події «чітким сигналом пробудження». Йдеться про різке загострення риторики президента США Дональд Трамп, який не виключив застосування сили щодо Ґренландія. Для Європи це означає, що навіть енергетичні зв’язки з найближчим союзником більше не можна вважати позаполітичними.
За даними Єврокомісії, частка США в газовому імпорті ЄС перевищила 25 відсотків — ще п’ять років тому вона становила близько п’яти. Така трансформація відбулася на тлі скорочення постачань із Росія та повномасштабної війни проти Україна. Європа виграла час і стабільність, але водночас створила нову точку ризику.
Після третього абзацу — і це важливо — за підрахунками редакції Дейком, нинішня ситуація нагадує 2022 рік, коли Брюссель у прискореному режимі замінював один газ іншим, майже не думаючи про довгострокові геополітичні наслідки. Тепер ці наслідки стали очевидними: енергетика знову опинилася в полі силової політики.
Єврокомісія вже заявила, що активно шукає альтернативи американському LNG. Серед потенційних партнерів називають Канада, Катар та Алжир. Паралельно ведеться робота з пошуку неросійських джерел ядерного палива для тих держав-членів, які досі залежать від постачань з Москви.
Йоргенсен наголошує, що ЄС не прагне торговельної війни зі США. Американський газ, за його словами, залишається «життєво необхідним» у короткостроковій перспективі. Але політичний контекст змінює правила гри: Європа більше не хоче «замінити одну залежність іншою».
У Брюсселі дедалі частіше звучить теза про стратегічну автономію. Вона стосується не лише оборони чи технологій, а й енергетики. Події навколо Ґренландії продемонстрували, що навіть гіпотетичні погрози можуть мати реальні наслідки для ринків і довіри між партнерами.
Аналітики зазначають: диверсифікація постачань означає не лише нові контракти, а й інвестиції в інфраструктуру — LNG-термінали, трубопроводи, відновлювану енергетику. Це дорого й повільно, але дешевше, ніж політична вразливість у момент кризи.
У довшій перспективі ЄС бачить вихід у поєднанні трьох стратегій: зменшення споживання газу, розвиток «зеленої» генерації та ширшу географію імпорту. Саме так Брюссель сподівається уникнути повторення сценарію, коли зовнішня політика великої держави раптово стає фактором енергетичної безпеки.
Заяви Трампа про Ґренландію можуть так і залишитися риторикою. Але для Європи вони вже виконали свою функцію — змусили переглянути припущення, на яких будувалася енергетична політика останніх років. І, схоже, цей перегляд буде глибшим, ніж просто корекція контрактів.
