У березні 2022 року в Стамбулі відбулися переговори між українською та російською делегаціями. Тоді здавалося, що обидві сторони намагаються знайти спільну мову для завершення війни, яка вже спричинила масштабні руйнування, людські втрати та загальнонаціональний біль. Ці переговори були складними й суперечливими, однак певні сигнали щодо пошуку компромісів усе ж з’являлися.
Основною темою тих зустрічей було забезпечення безпеки України, визначення її міжнародного статусу та гарантії, які могли б унеможливити повторення агресії. Одним із найрезонансніших пунктів було питання нейтралітету України та майбутнього статусу тимчасово окупованих територій. Попри деяке наближення позицій, уже через кілька тижнів після Стамбула діалог був повністю заморожений.
Причини зриву переговорів залишаються болючими для багатьох. Одні вважають, що була втрачена унікальна нагода зупинити війну, інші — що ціна домовленостей була надто високою для України. У будь-якому разі той досвід навчив українців скептицизму до будь-яких обіцянок зі сторони Кремля.
Нещодавня заява помічника президента РФ Юрія Ушакова про можливість нових переговорів у Стамбулі «з урахуванням реальної ситуації на землі» викликала неоднозначну реакцію в експертному середовищі та суспільстві. Що мається на увазі під «реальною ситуацією»? І чи не йдеться про спробу легітимізувати територіальні здобутки за рахунок України?
Юшаков наголосив, що мова йде про врахування перемовин 2022 року, що, у перекладі з дипломатичної мови, може означати бажання повернутися до тих умов, які нині вже не є прийнятними для Києва. За словами українських посадовців, жодні переговори не можуть відбуватися без повернення до принципів поваги до суверенітету та територіальної цілісності України.
Президент Зеленський, коментуючи можливу зустріч, зауважив, що навіть саме прагнення до припинення вогню — вже позитивний знак. Однак досвід показує: будь-який діалог із Москвою вимагає крайньої обережності, твердих позицій і підтримки з боку міжнародної спільноти.
Обрання Стамбула місцем зустрічі є далеко не випадковим. Туреччина традиційно виступає посередником між сторонами, що перебувають у конфлікті. Її геополітичне положення, членство в НАТО та водночас партнерство з Росією надає Анкарі унікальний статус. У 2022 році саме завдяки турецькому посередництву вдалося досягти часткового успіху в гуманітарних питаннях та обміні полоненими.
Однак ситуація у 2025 році відрізняється. Після трьох років війни, ескалацій, санкцій і зростання міжнародної ізоляції Росії, складно уявити просте повернення до формату 2022 року. Україна сьогодні — значно сильніша держава, як у військовому, так і в дипломатичному сенсі. Громадська думка вкрай обережно сприймає будь-які натяки на компроміси з агресором.
Ключовим викликом є довіра. Її практично немає. І чи може Стамбул знову стати майданчиком для відновлення діалогу — залежить не лише від політичної волі сторін, але й від чітких гарантій, що попередні помилки не повторяться.
Умовна зустріч у Стамбулі може розвиватися за кількома сценаріями. Найбільш оптимістичний — початок реального діалогу, що веде до припинення вогню і поступового вирішення політичних питань. Однак це можливо лише за умови чіткого визнання міжнародного права, гарантій безпеки та відновлення контролю України над усіма її територіями.
Інший сценарій — спроба Росії легалізувати свої претензії, нав’язати Києву вигідні для себе умови, що лише замасковані під компроміс. Такий розвиток подій не лише не вирішує конфлікту, а й створює загрозу нової фази війни.
Не можна виключати і третій сценарій — формальний діалог, який не призведе до практичних результатів, але буде використаний для внутрішньої та зовнішньої пропаганди. Саме тому українська дипломатія має діяти виважено, узгоджено з партнерами, на основі чітких червоних ліній.
Головним чинником, який має визначити подальший хід подій, є позиція українського народу. Після тривалого протистояння, втрат, евакуацій і руйнувань, суспільство прагне миру. Але не будь-якою ціною. Справедливий мир — це те, що об’єднує більшість громадян.
Опитування, соціальні мережі, волонтерські ініціативи — усі ці індикатори вказують на високий рівень усвідомленості в суспільстві. Люди розуміють: поступки, що суперечать Конституції або принижують національну гідність, не принесуть довготривалої стабільності. Тому політики, які представляють Україну на міжнародному рівні, повинні відображати саме ці настрої.
Сила України — у єдності. І якщо переговори таки відбудуться, українське суспільство має виступити гарантом того, щоб вони не стали новою пасткою. Лише прозорість, чесність і твердість принципів здатні перетворити діалог на шлях до справжнього миру.
Питання про повторення стамбульських переговорів залишається відкритим. Бажання зупинити кровопролиття — цілком зрозуміле. Але не менш важливо не допустити втрати державності під прикриттям дипломатії.
Україна має повне право вимагати безумовного дотримання норм міжнародного права. І якщо діалог у Стамбулі таки розпочнеться, він повинен стати не актом примирення з агресором, а платформою для відновлення справедливості.
