Березень 2026 року окреслив нову фазу повітряної війни: кількість цілей різко зросла, а інтенсивність атак набула системного характеру. Росія послідовно перейшла до тактики перевантаження, комбінуючи хвилі дронів-камікадзе, крилатих і балістичних ракет, щоб розтягнути ресурси української протиповітряної оборони.
На цьому тлі ключовим показником стала не лише кількість збитих цілей, а й здатність системи ППО зберігати керованість під тиском масованих ударів. Упродовж місяця було зафіксовано близько 6 600 повітряних загроз — помітно більше, ніж у лютому. Це означає не просто ескалацію, а цілеспрямовану спробу зламати оборону через обсяг.
Українська відповідь виявилася асиметрично ефективною. Загальний рівень перехоплення досяг 89,9%, що фактично підводить систему до стратегічного орієнтиру у 90%. За цими цифрами — не лише технічна спроможність, а й адаптація до нової логіки війни в повітрі.
За попереднім аналізом Дейком, саме березень став моментом, коли українська ППО продемонструвала здатність працювати як інтегрована екосистема, де авіація, зенітні комплекси та радіоелектронна боротьба діють синхронно, компенсуючи слабкі місця один одного.
Основний тягар атак припав на безпілотники. Із 6 463 запущених дронів типу Shahed та інших моделей було перехоплено 5 833. Ефективність у понад 90% свідчить про суттєве вдосконалення алгоритмів виявлення, супроводу та знищення цілей, а також про ширше використання РЕБ для “глушіння” і дезорієнтації.
Ракетна складова залишалася складнішою. Із 138 випущених ракет — крилатих і балістичних — вдалося перехопити 102. Показник у майже 74% є нижчим, але саме він відображає головний виклик: обмеженість високоточних перехоплювачів і складність роботи проти швидкісних цілей із змінною траєкторією.
Ключовою рисою березня стала масштабність окремих атак. 24 березня російські сили випустили майже тисячу дронів за добу — це найбільший одноразовий наліт із початку повномасштабного вторгнення. Попри це, українська ППО знищила або нейтралізувала 94,6% цілей, продемонструвавши здатність працювати навіть у режимі пікового навантаження.
Інший показовий епізод — 14 березня, коли комбінована атака включала десятки ракет і сотні безпілотників. Такий формат змушує оборону одночасно реагувати на різні типи загроз, що мають різну швидкість, висоту та профіль польоту. Успішне відбиття подібних ударів свідчить про зростання рівня координації між підрозділами.
У ширшому контексті ці результати демонструють поступову трансформацію української ППО з реактивної системи в проактивну. Важливим елементом стала не лише фізична ліквідація цілей, а й їхня “локаційна втрата” — коли дрон або ракета втрачає орієнтацію і не досягає цілі. Це дозволяє економити дорогі ракети-перехоплювачі та перерозподіляти ресурси.
Водночас досягнуті показники не означають завершення етапу випробувань. Стратегічна мета — перехоплення не менше 95% повітряних загроз — залишається попереду. Із зростанням інтенсивності атак та появою нових типів озброєння навантаження на систему лише збільшуватиметься.
Березень показав інше: українська протиповітряна оборона вже не просто стримує удари, а формує нову модель захисту, де ефективність вимірюється не тільки кількістю збитих цілей, а й здатністю витримувати війну на виснаження. І саме ця здатність дедалі більше визначає баланс сил у небі над Україною.
