Новостворені бригади в українській армії стали не лише результатом вимог міжнародних партнерів, але й джерелом серйозних проблем на фронті. Відсутність належного управління, недостатній досвід командування та комплексної підготовки стали причинами значних втрат, як техніки, так і людських життів. При цьому методи підготовки, запропоновані інструкторами НАТО, далеко не завжди відповідають реаліям сучасної війни. Чому нові підрозділи показують низьку ефективність, і що стало причиною великих втрат серед них?
Однією з основних проблем новостворених бригад є їхнє кадрове наповнення. За відсутності "кістяка" управління в ці підрозділи зазвичай набирають офіцерів запасу, офіцерів з небойових підрозділів, а також тих, хто не зміг зарекомендувати себе на попередніх бойових посадах. Це призводить до того, що командування не має достатньо досвіду, що є критичним на полі бою. Такі підрозділи часто не здатні впоратися з складними бойовими завданнями.
Яскравим прикладом є 155-та бригада, яка, попри отримання сучасної техніки та інтенсивної підготовки у Франції, зазнала великих втрат. Більше 1700 військовослужбовців цієї бригади потрапили в самовільне залишення частини (СЗЧ). Наявність новітньої техніки, таких як БТРи, БМП, танки, та сучасне озброєння не стали гарантією боєздатності підрозділу. Головна проблема полягала у відсутності досвіду в управлінні цією технікою та в організації ефективного бою. У результаті, бригада не змогла виконувати поставлені завдання і була змушена відступити, що призвело до значних територіальних втрат.
Крім того, незважаючи на велику кількість техніки та особового складу, новостворені бригади не мають належної організації та злагодження. Партнери надають техніку, але не забезпечують ефективну підготовку для її застосування у бойових умовах. Більшість нових підрозділів не здатна ефективно використовувати сучасні БТРи, БМП та інше озброєння, оскільки їхні командири і бійці не мають необхідних знань і навичок для роботи з цією технікою.
Із цим стикаються і "старі" бригади, які мають досвідчених фахівців, але отримують нову техніку лише як тимчасово придане оснащення. Наприклад, артилерист, механік-водій, протитанкіст чи оператор БПЛА змушені бути піхотинцями через відсутність належної підготовки для роботи з новими типами озброєння. Ці бійці просто не мають достатньо часу, щоб опанувати нову техніку на рівні, необхідному для бойових дій. В результаті вони стають менш ефективними, і навіть з новою технікою не можуть виконувати свої основні завдання.
Іноземна підготовка, хоча і має свої переваги, часто не відповідає реаліям української війни. Наприклад, у Європі можуть навчити солдатів стріляти з автомату або кидати гранату, але цього явно недостатньо для того, щоб солдат вижив і був боєздатним у бойових умовах. Піхотинець повинен вміти маскуватися, пересуватися, облаштовувати позиції, протидіяти дронам, надавати медичну допомогу, вести спостереження та багато іншого. Однак такі навички не можуть бути отримані за кордоном, оскільки підготовка часто обмежується лише базовими знаннями.
Крім того, солдат, який проходить підготовку за кордоном, не отримує необхідних знань і практичних навичок для роботи в реальних умовах війни в Україні. Проблеми, з якими стикалися підрозділи на фронті, чітко показують, що навчання, яке проводиться в інших країнах, не завжди відповідає потребам українських бійців. Для того, щоб підготувати солдата до реальних умов бою, необхідно враховувати специфіку українського фронту, враховувати типи зброї та техніки, з якими він буде стикатися, а також умови, в яких він буде діяти.
У той же час, інструктори НАТО можуть навчити бійців обслуговувати техніку і застосовувати її в бойових умовах, але без додаткової підготовки, адаптованої до українських реалій, ці знання не приносять бажаного результату. Бійці, які повертаються до своїх підрозділів після навчання, повинні пройти додаткову підготовку на місці для того, щоб адаптувати отримані навички до реальних умов бою. Без цього вони стають уразливими і не готовими до справжніх випробувань на полі бою.
Підсумовуючи, можна сказати, що новостворені бригади та іноземна підготовка українських бійців є важливими аспектами для підвищення боєздатності армії. Однак їх ефективність залежить від належної адаптації до реалій сучасної війни, забезпечення необхідним оснащенням та належною підготовкою командування. Лише злагоджена робота, правильний розподіл ресурсів та досвідчені командири можуть забезпечити успіх у цих підрозділах, інакше великі втрати будуть неминучими.
