Протести в Ірані наприкінці грудня 2025 — на початку січня 2026 стали найбільшим сплеском вуличної напруги за кілька років. Тригери — економічна криза та відчуття безвиході: ціни ростуть швидше за доходи, а влада відповідає силою й заборонами. У містах відчувався нерв і страх.
Поштовхом став обвал ріала на «вільному» ринку, після якого торговці й дрібний бізнес почали масово закривати крамниці. У Тегерані особливо показовою стала зупинка роботи Гранд-базару — сигнал, що протест виходить за межі вузьких груп і стає національним.
Першою хвилею пішов страйк торговців, але далі до нього приєдналися студенти та мешканці регіонів. За повідомленнями медіа та правозахисників, сутички з поліцією спалахували одразу в кількох провінціях, а географія протестів розширювалася щодня. Особливо в промислових районах.
Найчутливіша тема — інфляція понад 40% і падіння купівельної спроможності. Коли базові товари та оренда дорожчають щотижня, суспільство сприймає курс валюти як індикатор виживання. Це робить економічний протест політичним навіть без прямих гасел. І саме це ламає «терпіння».
Державні й напівофіційні джерела визнавали загибель людей і поранених під час заворушень, а правозахисні групи повідомляли про більші цифри. У низці міст фіксувалися загиблі протестувальники, а також втрати серед силовиків, що підвищує ризик ескалації.
Силовий розгін став центральним елементом реакції влади: повідомляли про застосування зброї, масові затримання та блокування окремих районів. Паралельно лунали обіцянки «діалогу» з представниками ринку — але без чіткої дорожньої карти виходу з кризи.
Окрема лінія — арешти. Повідомлялося про десятки затриманих у столиці та регіонах, з формулюваннями про «порушення громадського порядку». Для багатьох іранців це виглядає як спроба зламати протест, а не зняти його причини та соціальні тригери. Навіть випадкових перехожих. Reuters+1
Причини кризи багатошарові. Санкції Заходу (санкції Заходу), пов’язані з ядерною програмою, обмежують доступ до фінансів і технологій. Додаються внутрішні фактори: корупція, неефективне управління та перекоси в бюджетних пріоритетах, що б’ють по домогосподарствах і бізнесу.
Влада також апелювала до безпеки після напруженого року, включно з регіональними зіткненнями та зовнішнім тиском. У такій рамці будь-які демонстрації трактуються як загроза державі, що легітимізує жорсткі методи придушення в очах силового апарату й частини еліт.
Попри економічне ядро, на вулицях звучали вимоги ширші за курс валюти. Люди говорили про нерівність, відсутність перспектив і приниження. Саме тут з’являється вузол права людини: свобода зібрань, доступ до правосуддя та недоторканність від насильства з боку силовиків.
Медіа повідомляли про часткові зупинки роботи міст, тимчасові вихідні та адміністративні обмеження, які влада пояснювала погодою або безпекою. Для протестувальників це виглядає як спроба розсіяти натовпи й ускладнити координацію акцій у публічному просторі та кампусах.
Ключове питання — хто став соціальною базою руху. Якщо страйк торговців і дрібного бізнесу тримається, тиск на бюджет і логістику зростає. Якщо ж ядро розпорошиться під арештами, ініціатива може перейти до спонтанних студентські демонстрації і локальних бунтів.
Для зовнішніх гравців ситуація в Ірані має подвійний вимір. З одного боку — гуманітарний і репутаційний, з іншого — стратегічний, бо нестабільність у великій державі впливає на енергетичні ринки та регіональну безпеку на Близькому Сході й у Перській затоці.
У короткій перспективі влада може «втримати вулицю» силою, але ціна — втрата довіри та глибший розрив між суспільством і державою. Коли економічна криза триває, будь-який новий шок курсу або цін здатний знову запустити мобілізацію та радикальніші вимоги.
Важливо, що інформаційне поле частково формується відео з соцмереж, а це ускладнює незалежну верифікацію. Проте узгоджені сигнали з різних редакцій і правозахисників вказують на системну проблему: насильство під час розгонів, непрозорі процедури та страх свідчити публічно.
Для редакцій, що відстежують тему, критично розділяти факти й оцінки: де підтверджені смерті, де лише заяви активістів, де — офіційні комюніке. Така дисципліна потрібна, бо інформаційні маніпуляції стають інструментом і влади, і опонентів, і зовнішніх гравців.
Якщо говорити про перспективи переговорів між Іраном та Заходом, протести підвищують внутрішню чутливість режиму. Будь-які поступки можуть трактуватися як слабкість, а будь-яке посилення санкцій — як доказ зовнішньої змови, що підживлює репресивну логіку та мобілізацію лоялістів.
Сценарій на найближчі тижні залежить від трьох речей: здатності влади стабілізувати валюту, масштабу репресій та того, чи з’являться переговорні канали з професійними спільнотами. Без економічних рішень «пауза» лише відкладе наступну хвилю протестів на лютий–березень.
Для України й Європи це не «далека» історія: коливання на Близькому Сході впливають на нафтопродукти, логістику та дипломатичні пріоритети партнерів. Тому протести в Ірані варто читати як сигнал про крихкість систем під санкційним тиском і слабкість соціальних контрактів.
Підсумок простий: нинішні протести в Ірані — не разовий спалах, а симптом структурної втоми від бідності та недовіри. Якщо обвал ріала й інфляція не будуть приборкані, силовий розгін і арешти лише поглиблять конфлікт, а суспільство шукатиме нові форми спротиву.
