Наприкінці грудня Іран знову увійшов у фазу масових протестів, а січень приніс те, що правозахисники називають найжорсткішою хвилею репресій за роки. Країна живе між вулицею, силовиками і тишею комунікаційного блекауту.
Американська Human Rights Activists News Agency оцінює втрати у понад 2 000 загиблих від початку демонстрацій 28 грудня, зазначаючи, що частина з них — люди, пов’язані з державою. Цю цифру медіа не можуть незалежно підтвердити через обмеження доступу.
На тлі цих даних президент США Дональд Трамп публічно закликав протестувальників «продовжувати» і заявив, що «допомога вже в дорозі», паралельно скасувавши контакти з іранськими посадовцями до припинення вбивств.
За підрахунками редакції «Дейком», риторика Вашингтона тут працює не лише як моральна підтримка. Це інструмент тиску, який одночасно піднімає ставки для Тегерана та звужує простір для тихої дипломатії, роблячи будь-які переговори політично токсичними.
Білий дім, за повідомленнями, зважує «дипломатичні опції» і потенційні відповіді аж до воєнних сценаріїв. Для Ірану це означає: протестний фактор може перетворитися на привід для зовнішнього примусу.
Ключова невідомість — що саме означає «help is on its way». Навіть без прямої інтервенції США можуть діяти через санкції, кіберінструменти, інформаційну підтримку або розширення міжнародної ізоляції режиму, зберігаючи формальну дистанцію.
Паралельно Трамп оголосив 25% тариф на імпорт із країн, що ведуть бізнес з Іраном. Це нетиповий хід: удар спрямований не лише по Тегерану, а й по ланцюгах постачання третіх держав — від Азії до Близького Сходу.
Економічний сигнал читається просто: зробити співпрацю з Іраном дорожчою і ризикованішою. Але тарифна «парасолька» може вдарити й по американських імпортерах, створюючи внутрішній політичний рахунок за зовнішню жорсткість.
Європа реагує швидше і звичніше — санкційною логікою. Урсула фон дер Ляєн заявила, що додаткові санкції ЄС проти відповідальних за придушення протестів будуть «швидко запропоновані», засудивши «надмірне застосування сили».
Голова зовнішньої політики ЄС Кая Каллас також декларує готовність до нових обмежень, наголошуючи на неприпустимості насильства проти мирних демонстрантів. Фокус — на персональних санкціях: заборони на в’їзд, замороження активів.
Окремі кроки держав ЄС — заборона доступу іранських представників до Європарламенту та виклики послів — показують прагнення не «легітимізувати» владу, яка тримається на силовому придушенні. Це підсилює дипломатичну ізоляцію.
Тегеран, зі свого боку, намагається утримати дві позиції одночасно. Глава МЗС Аббас Арагчі заявляє, що Іран готовий і до «війни», і до переговорів — але на «справедливих» умовах. Це типова рамка торгу.
Найгостріший фактор — інформаційна темрява. Комунікаційний блекаут ускладнює верифікацію втрат і подій, але водночас підсилює підозри щодо масштабів насильства. Часткове послаблення окремих обмежень не змінює картини.
У такій ситуації будь-яка велика цифра — і «2 000», і альтернативні, значно вищі оцінки в окремих медіа — стає політичною зброєю. Тому для аналізу важливо тримати маркер: підтверджуваність даних обмежена.
Риторика Трампа має ще один шар: вона віддзеркалює внутрішньоамериканську логіку «жорсткої руки» і тестує межу прийнятного — наскільки далеко можна зайти у підтримці протестів, не втягнувшись у війну.
Для ЄС пріоритет інший — зупинити насильство, не підпаливши регіон. Але санкції без каналів комунікації часто працюють повільно, а протестна динаміка — швидко. Звідси ставка на «точковість» і координацію.
Найреалістичніший сценарій найближчих тижнів — паралельні треки: силове придушення всередині Ірану, санкційне стискання ззовні та боротьба за інтерпретацію подій у світі. Питання — чи виникне «вікно» для переговорів.
У довшій перспективі ставка на страх може дати зворотний ефект: кожна хвиля репресій накопичує соціальну лють і підживлює нові протести в Ірані. А жорстка зовнішня риторика підвищує ризик, що локальна криза переросте в регіональну.
