Однак конкретні цифри відсутні, а реальне скорочення Путін відкладе, якщо не досягне вигідного завершення війни проти України, тоді як НАТО синхронно підвищує планку видатків до 5 % ВВП і готується до довгострокового стримування Росії.
У Кремлі дедалі важче приховувати, що рекордні оборонні витрати підточують бюджет Росії: Володимир Путін уперше публічно визнав, що виділення 6,3 % ВВП на «мілітаризацію» стало тягарем, який підживлює інфляцію й вимагає політичного рішення про поступову економію.
За підрахунками Мінфіну РФ, на 2025 рік на збройні сили передбачено 13,5 трлн рублів — майже четвертина всіх видатків, що вже перевищує піковий рівень часів холодної війни.
Путін заявив у Мінську, що уряд «думатиме в напрямі скорочення» й внесе правки у трирічний бюджет на 2026-2028 роки, але одразу ж застеріг: остаточна сума залежить від «успішного завершення» війни проти України.
Цей сигнал розходиться зі статистикою: за час повномасштабного вторгнення оборонні витрати РФ зросли більш як удвічі, а галузь стала єдиним драйвером крихкого зростання ВВП, що маскує структурну економічну криза. Центральний банк і Мінекономрозвитку вже попередили про ризик рецесії після 2025 року, як тільки військові замовлення почнуть скорочуватися.
Інфляція, що наблизилася до 9 % у травні, заводить монетарну політику в глухий кут: ключову ставку довелося підняти до 18 %, але послабити рубль не можна через імпортозаміщення озброєнь. Путін визнав, що саме «непропорційні оборонні витрати» підштовхнули ціни вверх — слова, які він раніше уникав у публічному просторі.
Одразу після заяви Путіна у Гаазі завершився саміт НАТО, де союзники погодилися збільшити власні оборонні бюджети до 5 % ВВП, підкресливши, що Росія лишається «довготерміновою загрозою для євроатлантичної безпеки». Москва відповіла градацією риторики: Путін запевнив, що «не планує» нападати на країни НАТО, але такі ж слова він казав напередодні вторгнення в Україну.
Його саркастичне «ми скорочуємо, а вони збільшують — хто ж агресор?» транслює внутрішній аудиторії образ «оборонної» Росії, хоча саме мілітаризація стала основою авторитарної легітимації режиму. Таким чином Кремль намагається перехопити порядок денний і презентує майбутнє урізання військового бюджету як «раціоналізацію», а не вимушений крок під тиском санкцій.
Розбіжність між словами й цифрами помітна: ще торік уряд затвердив рекордні закупівлі ракет «Кинджал», танків Т-90М і БПЛА «Герань-2», а також наростив фінансування оборонного держзамовлення на 1,8 трлн рублів. Коли журналісти задали питання про конкретні параметри скорочення, Путін ухилився: «Залежить від фронту». Тобто в разі затягування війни проти України обіцянка стане паперовою. Західні аналітики відверто скептичні: Bloomberg акцентує, що без деескалації Кремль змушений буде витрачати 11-12 % ВВП на оборону, якщо бажає підтримувати поточний темп наступальних операцій.
Ключова проблема для бюджету Росії — дефіцит, який у 2024-му сягнув 2,6 трлн рублів навіть за високих цін на нафту. Сировинні доходи зростають повільніше, ніж витрати на війну та соціальне субсидування регіонів, виснажених мобілізацією. Ембарго ЄС на нафтопродукти й західні санкції щодо танкерного флоту ускладнили схему «сірого» експорту через Індію й Саудівську Аравію, а збиток від знижок Ural вплинув на податкові збори. Мінфін компенсує брак шляхом розміщення ОФЗ, які все активніше купують державні банки — це класифікують як приховану емісію, яка й підживлює інфляцію. Саме тут оборонні витрати зустрічаються з макроекономічними межами: подальше нарощування стимулює ціни й підриває купівельну спроможність населення, що вже скорочує споживання через санкції та падіння реальних доходів.
На цьому тлі дискусія про скорочення «в 2026-му» виглядає радше спробою усмирити страхи еліт, які побоюються повторення дефолту 1998 року. Російські банки б’ють на сполох, попереджаючи про вибух неповернення кредитів, коли держзамовлення згорнеться.
Якщо армія перестане бути «пилососом» для зайвої робочої сили, рівень безробіття в оборонних регіонах може зрости вдвічі. Експерти називають це другим фронтом — економічним, де перемогу визначають не артилерійські системи, а бюджетна стійкість та довіра інвесторів.
Разом із тим війна проти України змушує Кремль лавірувати: поразки на полі бою вимагатимуть ще більших вливань у «оборонні витрати», а будь-які реформи відкладатимуться. Путін прямо сказав, що «скорочення можливе лише після досягнення цілей спеціальної воєнної операції» — фактично прирівнявши фінансове виживання держави до перемоги над Україною. Така логіка ставить Росію в пастку: без миру економіка не видихає, без видиху продовжувати війну дедалі важче.
У свою чергу, НАТО демонструє колективну згуртованість: країни Балтії, Польща, а тепер і Німеччина декларують 5 % ВВП на оборону до 2030 року, що дорівнює 350-400 млрд євро щороку. Блок робить ставку на високотехнологічні комплекси ПРО, ударні дрони та нарощування боєприпасних потужностей, готуючи довгостроковий контур стримування Росії. У такій конфігурації Москва, навіть урізавши з 6,3 % до 5 % ВВП, залишиться в гіршій позиції: менша економіка та технологічне відставання не дозволять нав’язати гонку озброєнь, яка виснажила б Альянс.
На геополітичному рівні заява Путіна — спроба показати «миролюбність» перед глобальним Півднем, який втомився від дорогого пального й харчових криз, спричинених агресією. Кремль прагне повернутися до риторики «розумної достатності», аби переконати Індію, Бразилію та Африку, що санкції ЄС і США «економічно невиправдані». Проте водночас у Москві паралельно приймають програму переозброєння до 2035 року, де закладено серійне виробництво гіперзвукових ракет «Циркон» і ядерного підводного безпілотника «Посейдон». Це протиріччя лише підсилює недовіру інвесторів і підштовхує російські облігації до спредів кризового періоду.
Отже, заявлене скорочення оборонного бюджету Росії — швидше політичний жест, що націлений на кілька аудиторій: заспокоїти внутрішню еліту, сигналізувати нейтральним країнам та відповісти НАТО пропагандистською формулою «ми менше, вони більше». Проте без припинення війни проти України і зняття санкцій «урізання» залишиться на папері, а бюджет Росії продовжить балансувати між мілітаризацією та економічною кризою. Поки ж Путін лише визнав очевидне: безлімітна війна коштує занадто дорого навіть для держави-експортера нафти, а спроба фінансувати її безкінечно загрожує соціальним вибухом. Чи вистачить Кремлю політичної волі згорнути витрати і вийти з конфлікту — питання, відповідь на яке визначить не лише курс рубля, а й майбутню архітектуру безпеки в Європі.
