Напередодні історичного саміту в Анкориджі президент Росії Володимир Путін заявив, що готовий розпочати переговори зі Сполученими Штатами про новий договір щодо контролю стратегічних наступальних озброєнь. За словами російського лідера, така угода могла б створити «довгострокові умови миру між нашими країнами, в Європі та в усьому світі». Це звернення пролунало на зустрічі з вищими чиновниками Кремля, де обговорювалася позиція Москви перед переговорами з Дональдом Трампом.
Путін також похвалив США за «досить енергійні та щирі зусилля, щоб зупинити бойові дії», зробивши дипломатичний комплімент своєму американському колезі. Така риторика контрастує з напруженою атмосферою останніх місяців, коли обидві сторони публічно обмінювалися жорсткими заявами, а війна в Україні продовжувала забирати життя.
Водночас ця «мирна» риторика викликає недовіру у європейських союзників. Багато хто в ЄС побоюється, що Трамп може погодитися на умови, вигідні Кремлю, але небезпечні для України та європейської безпеки. Особливе занепокоєння викликає заява американського президента про те, що остаточна мирна угода може включати «територіальні обміни». Для України це означало б фактичне закріплення російських захоплень і руйнування принципу непорушності кордонів.
Трамп після телефонної розмови з європейськими лідерами наголосив, що прагне використати п’ятничний саміт із Путіним як підготовку до «швидкої другої зустрічі» вже за участю Володимира Зеленського. Однак відсутність українського представника на переговорах у Алясці багато експертів сприймають як ослаблення переговорних позицій Києва.
Основна увага саміту офіційно прикута до питань припинення війни в Україні, але, за словами помічника Путіна з міжнародної політики Юрія Ушакова, лідери також обговорять двостороннє економічне співробітництво. Це може означати, що Москва прагне вийти за рамки суто військових тем і знайти важелі для послаблення санкцій, використовуючи економічні інтереси США.
Ідея нового договору про контроль озброєнь для Кремля не нова, але зараз вона набуває особливого значення. Після виходу США з Договору про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності, а також завершення строку дії Нового СНО у 2026 році, обидві держави фактично залишаються без діючої угоди, яка б обмежувала їхній стратегічний ядерний арсенал. Путін намагається використати цей фактор як аргумент для зміцнення дипломатичного діалогу з Вашингтоном, пропонуючи «глобальний мир» через баланс ядерних сил.
Водночас ініціатива Путіна може бути тактичним кроком. Кремль прагне продемонструвати готовність до «мирних» домовленостей, щоб зменшити міжнародний тиск, але зберегти ключові стратегічні переваги. Підписання будь-якого договору про озброєння без врегулювання війни в Україні ризикує стати політичним прикриттям для збереження статус-кво на окупованих територіях.
Трамп перебуває у складному становищі. З одного боку, він обіцяв своїм виборцям швидко завершити війну, з іншого — не може допустити, щоб США виглядали як країна, яка поступається Росії у питанні безпеки союзників. Його заява про «дуже серйозні наслідки» для Москви у разі відмови Путіна від припинення вогню свідчить про бажання зберегти імідж сильного лідера, але конкретні механізми тиску поки залишаються невизначеними.
Європейські столиці, особливо у Східній Європі, стурбовані тим, що стратегічна угода США і Росії може залишити без відповіді ключові питання безпеки континенту. Досвід холодної війни показує, що великі держави нерідко домовлялися між собою, нехтуючи інтересами менших країн. Для України, яка воює вже понад три роки, будь-який сценарій, що не передбачає повного відновлення територіальної цілісності, буде сприйнятий як поразка.
Таким чином, саміт у Алясці може стати відправною точкою для нового етапу глобальної дипломатії — з акцентом не лише на Україну, але й на ядерний баланс і геополітичний вплив у світі. Від того, як США та Росія сформулюють рамки майбутнього договору про контроль озброєнь, залежить не лише стратегічна стабільність, а й довіра до міжнародних домовленостей у цілому.
Ризик полягає в тому, що тема озброєнь може відволікти увагу від війни в Україні, перетворивши її на лише один з пунктів великої угоди між двома ядерними гігантами. У такому випадку інтереси Києва та безпека Європи можуть відійти на другий план, а це стане серйозним викликом для всієї системи міжнародних відносин.
