З початку повномасштабного вторгнення навесні 2022 року російські сили здійснили щонайменше 25 прицільних ударів по готелях поблизу лінії фронту, які традиційно слугували житлом для кореспондентів та іноземних ЗМІ. Як свідчить спільне розслідування Reporters Without Borders (RSF) та української організації Truth Hounds, точкове застосування балістичних і крилатих ракет засвідчує: ці об’єкти обстрілюються не через нібито присутність військових, а щоб підірвати роботу журналістів та скоротити висвітлення подій на сході України.
За даними доповіді, перші удари по готелях траплялися поодинокими випадками, але з вересня 2023 року їхня інтенсивність зросла, перетворившись на сталу стратегію з дискредитації незалежної преси. Унаслідок таких атак з травня 2022-го по березень 2025-го постраждали 24 журналісти, одного з них убито. Серед постраждалих – іноземні кореспонденти та українські оператори, котрі висвітлювали бойові дії та гуманітарну кризу біля населених пунктів, що зазнали окупації або обстрілів.
Факти свідчать, що жоден із постраждалих готелів не слугував регулярною базою для українських підрозділів або найманців. Натомість ці готелі були одними з небагатьох діючих закладів на територіях поблизу Донецької, Луганської та Запорізької областей, де блоковані лише недалеко від лінії фронту села. Після втрати туристичної привабливості та евакуації міжнародних гуманітарних працівників готелі заповнилися журналістами, які шукали безпечний притулок під час висвітлення операцій ЗСУ й обстрілів російської артилерії.
Учасники дослідження RSF і Truth Hounds звернули увагу на стійку тенденцію: усі готелі у свіжих списках обстрілів мали репутацію «журналістського хабу», а інформація про можливу військову присутність у жодному випадку не підтверджувалася ані українськими офіційними особами, ані відкритими даними OSINT. Навпаки, по кількох випадках безпосередньої перевірки з’ясувалося, що в день атаки в готелях не було жодного представника ЗСУ чи приватних підрозділів.
Reporters Without Borders робить висновок: Росія використовує високоточну зброю саме для того, щоб посіяти паніку серед журналістів та утруднити висвітлення бойових дій на фронті. Це вкладається в ширшу тактику психологічного тиску, спрямовану на стримування інформаційного потоку — зокрема, через маргіналізацію повідомлень про втрати та гуманітарні катастрофи, які Росія воліє замовчувати.
Журналісти, які пережили атаки, розповідають про фізичні та психологічні наслідки: від переломів і контузій до постійної тривоги, що супроводжує їхню роботу. Наприклад, у січні 2024 року двома ракетами був вражений Park Hotel у Харкові — його вибух поранив французьку телевізійну продюсерку Віолетту Педорич, яка згодом була евакуйована та лікувалася в Києві. Після цього інциденту багато медіагруп перейшли на проживання в орендованих квартирах або здійснюють восьми–десятигодинні переїзди з безпечніших міст, як-от Дніпро чи Полтава.
Опитування, проведене авторами доповіді, показало: 64 % кореспондентів вважають, що атаки на готелі значно ускладнили їхню роботу. Щонайменше 13 % медіаорганізацій частково або повністю призупинили виїзди до прифронтової зони через небезпеку для персоналу та логістичні труднощі. Цього року кілька міжнародних редакцій офіційно скоротили кількість репортерів у регіоні.
Оксана Романюк, керівниця Інституту масової інформації, звертає увагу: рішення про безпечні локації часто приймають не на рівні польових команд, а менеджери за кордоном, які керуються досвідом інших конфліктів, наприклад на Близькому Сході. Вони можуть не розуміти специфіки української лінії фронту: дороги тут погані, відстані великі, а готелі — єдина інфраструктура з генераторами, зв’язком і базовими умовами для роботи в дикій природі.
Кейс із серпневим обстрілом команди в Краматорську, коли силами «охоронців» медіа групи було наказано залишитися в готелі, що вже потерпав від ударів, призвів до поранення двох журналістів і загибелі їхнього консультанта. На думку Романюк, польові журналісти мають самостійно оцінювати ризики й обирати локацію, а не дотримуватися «уніфікованих» протоколів безпеки.
Наразі Українська держава та міжнародні партнери розробляють низку рекомендацій для медіа: по-перше, опитування місцевих ЗСУ та ДСНС щодо безпечних об’єктів, по-друге, створення реєстру альтернативних притулків (орендованих житлових комплексів чи обладнаних пунктів тимчасового перебування), по-третє, організація коротких конвоїв із супроводом та розвідданими про ворожі пуски ракет.
Після публікації доповіді RSF та Truth Hounds зажадали від ООН та ЄС посилити захист журналістів у гарячих точках, а також розглянути можливість притягнення до відповідальності осіб, причетних до свідомого спрямування ударів по об’єктах із медійним персоналом. За міжнародним гуманітарним правом напади на цивільні об’єкти зі знанням того, що вони використовуються виключно для журналістської роботи, кваліфікуються як воєнні злочини.
Втім, до кінця 2025 року ситуація може ускладнитися: аналітики попереджають, що Росія може розширити зону прицільних атак на іншу «м’яку» інфраструктуру — волонтерські центри, польові шпиталі або логістичні вузли, які стали життєво необхідними для висвітлення та допомоги біля фронту. Це підтверджується інформацією про обстріл двох волонтерських баз у Запорізькій області наприкінці квітня, хоча остаточного підтвердження цих випадків досі немає.
Щоб мінімізувати ризики, медіаексперти радять журналістам детально планувати кожен виїзд: отримувати оперативну інформацію від військових, користуватися приватними розвідгрупами, уникати стандартних маршрутів і змінювати місце проживання щонайменше кожні кілька днів. У довгостроковій перспективі необхідно створити коаліцію міжнародних ЗМІ з єдиними стандартами безпеки та страховкою для репортерів, що надаватиме фінансову підтримку постраждалим і їхнім сім’ям.
Загалом, атаки на готелі свідчать про те, що сучасна гібридна війна поєднує не лише кібер- і інформаційні операції, а й точковий фізичний тиск на представників ЗМІ, які мають висвітлювати конфлікт. Це новий виклик для свободи слова та журналістської етики: у той час, коли світ нарешті почав звертати увагу на фронтові репортажі в Україні, саме журналісти опиняються одними з головних жертв у стратегії тотальної війни, що руйнує не лише міста, а й саму здатність до правдивого інформування.
