Москва заявляє, що Міжнародна комісія з відшкодування шкоди не має для неї жодної юридичної сили та є інструментом політичного тиску з боку Європи
Росія офіційно відмовилася визнавати Міжнародну комісію з розгляду претензій щодо збитків війни в Україні, заявивши, що її рішення не матимуть для Москви жодної юридичної сили. Таку позицію оприлюднило Міністерство закордонних справ РФ, коментуючи запуск нового міжнародного механізму за ініціативи європейських держав.
Комісія була створена з метою фіксації та подальшого розгляду претензій України щодо сотень мільярдів доларів збитків, завданих унаслідок російського вторгнення, масованих ракетних ударів, руйнування інфраструктури та ймовірних воєнних злочинів. Для Києва це ключовий елемент майбутнього процесу репарацій.
Однак у Москві відразу дали зрозуміти, що не визнають ані мандат комісії, ані її повноваження. Речниця МЗС РФ Марія Захарова заявила, що ініціатива є політично мотивованою та спрямованою на «поширення антиросійської пропаганди», а не на реальне правове врегулювання.
Російська сторона наполягає, що створення такої комісії не має під собою правової основи з точки зору міжнародного права, оскільки РФ не брала участі в її формуванні та не давала згоди на будь-які процедури. У Кремлі також звертають увагу, що до комісії приєдналися не всі держави, що, на їхню думку, підриває її легітимність.
Фактично позиція Москви зводиться до того, що будь-які рішення, висновки чи фінансові вимоги, сформульовані комісією, не визнаватимуться і не виконуватимуться Росією. Це продовження лінії повного заперечення відповідальності за шкоду, завдану Україні з 2014 року та особливо після повномасштабного вторгнення у 2022 році.
Для Європейського Союзу та партнерів України запуск Міжнародної комісії з претензій є частиною довгострокової стратегії. Йдеться не лише про юридичну фіксацію збитків, а й про створення основи для майбутнього використання заморожених російських активів як джерела компенсацій і репарацій.
Саме в цьому контексті різка реакція Москви виглядає логічною. Будь-який інституційний механізм, що формалізує обсяг шкоди та відповідальність Росії, посилює аргументацію Заходу щодо використання заморожених російських резервів, активів держструктур і пов’язаних компаній.
Росія намагається заздалегідь знецінити роботу комісії, щоб у майбутньому мати аргументи проти рішень про стягнення чи перерозподіл коштів. Теза про «відсутність юридичної сили» використовується як елемент захисту в інформаційному та правовому полі.
Водночас для України та її союзників юридичне визнання з боку РФ не є ключовою передумовою. Комісія розглядається як інструмент міжнародної легітимації вимог, який може бути використаний у судах, арбітражах і політичних переговорах незалежно від позиції Москви.
Історично міжнародні механізми відшкодування шкоди часто створювалися без згоди сторони-агресора. Приклади післявоєнних репарацій показують, що вирішальним фактором стає не початкова згода, а баланс сил, санкційний тиск і політичні рішення переможців або міжнародних коаліцій.
Реакція Росії також вкладається в ширшу стратегію заперечення міжнародних інституцій, які вона не контролює. Москва вже відмовлялася визнавати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, рішення міжнародних арбітражів і резолюції, що стосуються агресії проти України.
Для європейських столиць заява МЗС РФ не стала несподіванкою. Навпаки, вона підтверджує, що питання репарацій і компенсацій є одним із найболючіших для Кремля, оскільки напряму пов’язане з фінансовими ресурсами та замороженими активами за кордоном.
Запуск Міжнародної комісії з розгляду збитків також має внутрішньополітичний вимір для ЄС. Він демонструє виборцям, що підтримка України має не лише військовий, а й правовий та фінансовий вимір, спрямований на те, щоб агресор у перспективі заплатив за руйнування.
Москва, своєю чергою, намагається представити процес як односторонній і «пропагандистський», щоб знизити його вагу в очах країн Глобального Півдня та нейтральних держав. Саме для цієї аудиторії робиться акцент на відсутності універсальної участі та «політичній заангажованості» Європи.
У практичному сенсі заява РФ не зупиняє роботу комісії і не впливає на її мандат. Документування руйнувань, збір доказів і формування бази претензій триває незалежно від позиції Москви, що лише підвищує готовність України до майбутніх юридичних і фінансових процесів.
Таким чином, відмова Росії визнавати Міжнародну комісію з воєнних збитків є радше очікуваним елементом конфронтації, ніж реальним бар’єром. Ключове питання полягає не в тому, чи визнає Москва цей механізм сьогодні, а в тому, чи зможе вона ігнорувати його наслідки в майбутньому під тиском санкцій, судових рішень і політичних домовленостей.
У довгостроковій перспективі комісія стає ще одним цеглинкою в архітектурі відповідальності Росії за війну проти України. І чим активніше Кремль намагається дискредитувати цей процес, тим очевидніше, що тема репарацій і компенсацій залишається для нього стратегічно небезпечною.
