Четверта зима великої війни повертає просте відчуття фронту: він ніби застиг, але щодня «дихає» атаками. Для цивільних це виглядає як рутина тривог, для військових — як нескінченна робота на виснаження, де новини вимірюються не кілометрами, а посадками.
За різними оцінками, Росія нині утримує приблизно п’яту частину української території — включно з Кримом і окупованими районами Донбасу. Війна в Україні давно перетворилася на боротьбу за контроль над вузлами й логістикою, а не за «суцільні лінії» на карті.
Парадокс у тому, що масштаб окупації не дорівнює темпу. Навіть у 2025-му російські територіальні здобутки, за підрахунками на основі відкритих даних, становили менш як 1% від площі України — тобто фронт рухався повільно, але невпинно.
За попереднім аналізом редакції «Дейком», ця повільність не є ознакою «замороження»; це ознака зміни технологій і тактики. Лінія фронту стала системою дрібних, кривавих торгів: за перехрестя, терикон, залізничний насип — і за час, потрібний, щоб виснажити супротивника.
Найгучніша цифра останніх тижнів — про ціну такого торгу. Генсек НАТО Марк Рютте на Мюнхенській безпековій конференції назвав російські втрати «шаленими» й оцінив їх приблизно у 65 тисяч за два місяці (загиблі й поранені).
Військовослужбовці 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ готуються до стрільби з реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град» по російських військах на тлі нападу Росії на Україну поблизу прифронтового міста Часів Яр у Донецькій області, Україна, 15 січня 2026 року — Олег Петрасюк/Прес-служба 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила ЗСУ
Вашингтонський CSIS у січні оцінив сумарні російські втрати (загиблі, поранені, зниклі) майже у 1,2 млн від лютого 2022-го до кінця 2025-го, а кількість загиблих — до 325 тисяч. Це не офіційні дані, але вони спираються на кілька масивів джерел і власну методологію.
Кремль ці оцінки відкидає: речник Дмитро Пєсков заявляв, що такі звіти не варто вважати «надійною інформацією», а коментувати втрати уповноважене лише Міноборони РФ. Проблема в тому, що саме Міноборони не публікувало детальних цифр загиблих із 2022 року.
Чому ж цифри ростуть, а земля додається повільно? У звіті CSIS наголошено: у найбільш помітних наступальних операціях РФ просувалася в середньому на десятки метрів на день, а на Покровському напрямку наводиться приклад близько 70 метрів на добу. Це темп «м’ясорубки», а не маневру.
Покровськ і Донбас загалом — це лабораторія виснажливої війни. Тут російська армія часто тисне хвилями малих піхотних груп, намагаючись продавити оборону ціною великих втрат Росії, але з мінімальним виграшем у глибині. Навіть успіхи не схожі на «прорив» — радше на повзуче зсування.
Зміна поля бою пов’язана й з технологією. Дрони та FPV-дрони фактично «засвітили» передній край: великі колони складніше зібрати непоміченими, а будь-який рух карається швидко. Тому замість броньованих рейдів дедалі частіше працюють піші групи й мотоцикли — дешевше й менш помітно.
Військовослужбовець 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго готується до запуску безпілотного літального апарата середньої дальності «Дартс» у бік російських військ з позиції поблизу лінії фронту на тлі нападу Росії на Україну в Донецькій області, Україна, 16 грудня 2025 року — Софія Гатілова
Ціна такого підходу — людський ресурс. CSIS оцінює співвідношення втрат на користь України приблизно як «двічі більше» для РФ у порівнянні з українськими, хоча й Київ має важкі втрати та проблеми з доукомплектуванням. Тут важливо тримати рамку: це оцінки, а не підтверджені обома сторонами цифри.
У практичній площині «метри за життя» перетворюються на політику мобілізації. Росія намагається компенсувати втрати контрактами й грошовими стимулами, але демографічна й кадрова база не безмежна. Україна, зі свого боку, так само відчуває нестачу людей на окремих ділянках фронту — і це стає фактором рішень не менше, ніж снаряди.
На тлі повільного наступу зростає спокуса трактувати війну як гру на терпіння: хто довше витримає. Саме тому «військова економіка» й здатність стабільно виробляти та ремонтувати стають стратегічними: якщо фронт майже стоїть, перемагає той, хто довше й точніше б’є.
Цей вимір виходить за межі України. AP, підсумовуючи чотири роки війни, писало про зниження обсягів зовнішньої військової підтримки у 2025 році та зміну акцентів у допомозі, що додатково підсилює вагу Європи в оборонній кооперації. Для Києва це означає: кожен місяць «просування метрами» має ціну не лише людську, а й фінансову.
Тому мирні переговори повертаються у дискусію не як «поступка», а як пошук формули безпеки. Та реальність фронту підказує: якщо Росія не може швидко перемогти, вона намагатиметься торгуватися територією — вимагати «узаконити» окуповані території як результат війни.
7 січня українські війська обстріляли російську ціль на сході України — Тайлер Хікс
У цій логіці Донбас стає не лише географією, а й аргументом: Кремль хоче перетворити контроль на «право», а Київ — не допустити, щоб фронтова карта стала міжнародним кордоном. Саме тому тема санкцій проти Росії не зникає: вона має збільшувати ціну війни для агресора поза полем бою.
Водночас одні санкції не зупиняють «штурми по 70 метрів». Ключовий противаговий інструмент — підвищення «летальності» оборони: більше розвідки, більше дронів, краща ППО, швидша логістика боєприпасів. Якщо ворог платить кров’ю за просування, оборона прагне зробити цю плату політично неприйнятною.
Найважче в такій війні — психологія суспільств. Російська модель тримається на нормалізації втрат і репресіях проти статистики; українська — на довірі до інституцій і відчутті справедливості. Коли цифри стають незбагненними, критично важливо чесно пояснювати: що відомо, що оцінюється, а що перевірити неможливо.
Далі — сценарії. Якщо темп російських наступів лишатиметься «метровим», Кремль або нарощуватиме мобілізаційний тиск, або шукатиме паузи, щоб перезібрати ресурси. Для України це означає ставку на технологічну перевагу й на те, щоб кожен день оборони коштував ворогу дорожче.
Четвертий рік показує: територія вже не гарантує перемоги, якщо вона купується непропорційною ціною. І головне запитання 2026-го — чи здатна Росія й надалі обмінювати життя на українську землю, не зламавши власну соціальну й економічну конструкцію.
Українські військовослужбовці 14-го полку безпілотних авіаційних систем готують безпілотний літальний апарат глибокого удару перед його запуском у напрямку російської території на тлі нападу Росії на Україну, у нерозголошеному місці в Україні, дата нерозголошена, 2025 рік — Валентин Огіренко
