Унаслідок удару тактичної балістичної ракети, виробленої в КНДР, загинули 13 людей і майже 90 отримали поранення. Столичний будинок, побудований у післявоєнні роки, був домом для пліч-о-пліч мешканців десятками років.
Ранкові повітряні тривоги в Києві 27 квітня 2025 року стали фатальними для родини Польщучків і ще дванадцяти мешканців старого двоповерхового будинку на околиці міста. Балістична ракета, яку українські власті пов’язують із Північною Кореєю, влучила просто в балкон, де напередодні сім’я готувала шашлики до 44-річчя матері родини. Під уламками опинилися й діти, й ветерани, і пенсіонери, а десятки людей опинилися без даху над головою.
Працівники екстреної допомоги та люди на місці події, у суботу. Брендан Гоффман
Олександр Польщучук уже пережив ув’язнення у підвалі колишнього взуттєвого заводу після повномасштабного вторгнення, втративши частину зору, та втратив дружину під час пандемії. Цієї ночі він прокинувся від сирен, узяв на руки дворічну дочку Олександру і кинувся в підвал. Але ракета влучила раніше — уламки обрушили балкон і завалили трикімнатну квартиру. Олександр опинився в проваллі, міцно тримаючи дитину, захищений лише дверним прорізом і дерев’яними балками, що створили подобу укриття.
Повідомлення про 13 загиблих і майже 90 поранених стали найбільшою поразкою цивільним у Києві з минулого літа. Серед загиблих — дружина Олександра Анна, двоє юнаків та дівчинка-підліток із родини Гудієвих, прикордонник Олександр Майсюра, який визволяв Олександра з полону, а також 84-річна пенсіонерка з котом. Друзі й сусіди описують трагедію як вибух, що розірвав десятилітню спільноту, де всі знали одне одного як рідних.
Будинок, зведений за радянських часів для працівників аеропланобудівного заводу «Антонов», мав усього 12 квартир. Ті, хто переїжджали до новіших багатоповерхівок, залишали місце іншим ветеранам трудового фронту або людям, постраждалим від Чорнобильської аварії. Саме тут виростали діти, звідси починали перші кроки новонароджені, а літні мешканці дбали про клумби та дерев’яні лавки. «Ця будівля народжена війною, а війна її й зруйнувала», — згадує друг сім’ї Олексія Касіян.
Мешканцям надали квартири ще за радянських часів. Більшість із них залишилися на десятиліття. Брендан Гоффман
Уламки колишньої домівки й досі лежать великими завалами між сусідніми будинками: кран обережно піднімає перекручені металеві балки, а рятувальники розгрібають бетон. «Коли пил трохи вщух, я обернувся — і там уже нічого не було, лише величезний котлован», — згадує Олександр. Люди кричали із задушених уламками вікон , благаючи про допомогу. Друзі й волонтери організували нічний пошук у підвалі, діставали потерпілих, розносячи їх до найближчої станції метро, де їх прилаштували до укриттів.
Реакція міжнародної спільноти не забарилася. Колишній президент США Дональд Трамп публічно засудив удар як «зайвий і невчасний», закликавши Володимира Путіна зупинитися. Натомість Москви заявила, що ціль удару була суто «військова», хоча подібні аргументи вже звучали після атак на дитячі лікарні та інтернат у Сумах. За час повномасштабної агресії загалом загинули понад 13 000 мирних жителів України.
Після трагедії сусіди гуртуються: волонтери збирають гроші на купівлю дитячого харчування, підгузків та одягу для дволітньої Олександри. Друзі влаштували збір коштів для винайму житла й психологічної реабілітації сім’ї. Олександр ночує в коморі на алюмінієвому заводі, де працює, і вже призначив день «нового старту», аби знайти квартиру й упорядкувати життя з дитиною.
Під час вибуху Галина Сосюра втратила свою подругу Анну Поліщук. Брендан Гоффман
Ця трагедія стала ще одним болісним свідченням безглуздя воєнних дій і руйнувань українського побуту. Двоповерховий будинок як символ радянської соціальної політики й згуртованості поколінь відігравав важливу роль у житті Києва. Знесення його стін — це не лише руйнування цегли, а й втрата історій, спогадів і родинних зв’язків.
У той час, як Київ відбудовує інфраструктуру та шукає шляхи до миру, доля сімей, як-от Польщучків, нагадує, що найважливіше внаслідок війни — збереження людяності та взаємопідтримки. Відновлення будинку та спорудження нового дому для Олександри мають стати не лише архітектурним, а й символічним відродженням громади, яка так різко перервалася тієї квітневої ночі.
