Марко Рубіо заявив, що «наступного тижня» планує зустрітися з данськими посадовцями, аби обговорити майбутнє Гренландії — на тлі різкого опору європейських лідерів погрозам адміністрації Трампа щодо можливого «забору» острова, який є самоврядною територією в складі Королівства Данія.
Сигнал Рубіо пролунала після того, як Білий дім знову активізував лінію на «придбання» Гренландії, а у Вашингтоні заговорили про це голосніше після силової операції США у Венесуелі. У Конгресі Рубіо запевняв, що Трамп нібито хоче саме «купити», а не вторгатися, але паралельно віцепрезидент Джей Ді Венс у телеефірі відмовився відсікти застосування сили, заявивши, що Трамп «готовий зайти настільки далеко, наскільки потрібно» для «захисту американських інтересів».
Європейська відповідь була максимально прямою: група лідерів публічно підкреслила, що арктична безпека має забезпечуватися колективно, в межах НАТО, і лише через принципи Статуту ООН — суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність кордонів.
У Нууку теж перейшли до жорсткої дипломатії. Міністерка закордонних справ Гренландії Вівіан Моцфельдт повідомляла, що Данія та Гренландія просили термінову зустріч із Рубіо через «дедалі гучніші заяви» про острів і що попередній запит лишався без відповіді.
Данська сторона при цьому публічно не підтвердила, що зустріч точно відбудеться, — і це показує, наскільки токсичною стала тема навіть на рівні протоколу. Політично Копенгагену важливо не створити враження, що він веде переговори про предмет, який не підлягає торгу, але й не відмовитися від контакту з ключовою силою в НАТО.
Суть конфлікту проста і небезпечна: Гренландія формально входить до суверенних меж Данії, а Данія — член НАТО. Будь-який натяк на силовий сценарій руйнує базову логіку Альянсу, де союзники не погрожують один одному територіями. Саме тому європейські лідери прямо прив’язали тему до Статуту ООН і недоторканності кордонів.
Окремо варто розуміти, що у США вже є легальна військова присутність на острові — на підставі оборонної угоди 1951 року між США і Королівством Данія. Це означає: Вашингтон не «з нуля» заходить у Гренландію і, за потреби, має інструменти для розширення співпраці без розмов про анексію чи купівлю.
На практиці нинішня ескалація виглядає як поєднання двох ліній. Перша — політичний тиск через риторику «нацбезпеки» й публічні заяви, які тестують межі допустимого в НАТО. Друга — дипломатичний канал Рубіо, який, якщо зустріч відбудеться, може стати спробою знизити температуру й перевести тему в переговори про арктичну безпеку, а не про «власність».
Найгірший сценарій для всіх сторін — коли слова про силу стають самодостатнім інструментом. Тоді Данія та ЄС будуть змушені реагувати не заявами, а конкретними безпековими рішеннями, а НАТО отримає внутрішню кризу довіри. Навіть якщо до реального силового плану не дійде, сам факт погроз уже штовхає Європу до жорсткішої автономної лінії в обороні Арктики.
