Ще кілька років тому Марко Рубіо різко висловлювався про Володимира Путіна, називаючи його «гангстером» і «воєнним злочинцем». Нині він представляє адміністрацію Дональда Трампа в переговорах про мир і гарантії безпеки для України. Ця еволюція відображає не лише особисту трансформацію Рубіо, а й зміни у зовнішній політиці США, де «America First» дедалі сильніше впливає на глобальну дипломатію.
Завдання, яке отримав Рубіо, — одне з найскладніших за час його політичної кар’єри. Йдеться про створення механізму гарантій безпеки для України, який має стати компромісом між трьома сторонами:
- адміністрацією Трампа, яка уникає прямого втягнення США у війну;
- європейськими союзниками, які вимагають конкретних гарантій;
- Києвом, що потребує надійного захисту від можливого нового наступу Росії.
Цей формат має дати сигнал Москві, що повторне вторгнення коштуватиме надто дорого, навіть без членства України в НАТО.
Трамп публічно запевняє, що Путін «визнав потребу України у гарантіях безпеки». Проте Москва водночас наполягає, що сама має брати участь у формуванні цієї системи. Це робить домовленості більш крихкими. Європейські столиці пам’ятають досвід Мінських угод, де переговори тривали роками, але не зупинили агресію.
Франція, Німеччина та Велика Британія готові взяти участь у формуванні гарантій. Вони хочуть «статті 5 НАТО для України», але без формального вступу Києва до Альянсу. Це означає, що у випадку атаки на Україну союзники будуть змушені реагувати. Але тут виникає внутрішня дилема: виборці цих країн не схвалюють перспективу відправки військових у війну проти Росії.
Для Зеленського будь-які гарантії безпеки мають бути реальними, а не декларативними. Київ прагне зобов’язань у сфері авіаційної підтримки, розвідки, ППО та морської безпеки. Без цього Україна залишиться вразливою, а Кремль може знову перевіряти міцність Заходу атаками на фронті чи в Чорному морі.
Окрема тема переговорів — гарантії безпеки у Чорному морі. США пропонують розширити присутність свого флоту, щоб стримувати Росію й гарантувати вільне судноплавство, зокрема для українського експорту зерна через Дунай. Контроль над морськими шляхами — один із ключових факторів глобальної продовольчої безпеки.
Серед можливих складових майбутніх гарантій:
- авіаційна підтримка США у разі нового наступу;
- розвіддані, кіберзахист і супутниковий моніторинг;
- спільні навчання та тренування української армії;
- військово-морська присутність у Чорному морі;
- юридичне закріплення гарантій через Конгрес США.
Ключове питання — чи ці домовленості будуть реально зобов’язуючими чи залишаться на рівні політичних заяв.
Росія вже використовує тактику затягування. Лавров заявляє про необхідність участі Москви у плані гарантій, фактично намагаючись нав’язати «право вето». Це дозволяє Кремлю зберігати важелі впливу, затягувати процес і паралельно посилювати тиск на фронті.
Будь-які гарантії потребуватимуть підтримки Конгресу США. А там думки розділені. Частина республіканців підтримує ідею зниження витрат і відмови від «іноземних авантюр». Демократи наполягають на жорсткішій позиції щодо Москви. Це створює ризик, що угода може стати заручником внутрішньої боротьби у Вашингтоні.
Для європейців Рубіо — передбачуваний переговорник. На відміну від інших соратників Трампа, він має реальний дипломатичний досвід. Його робота в комітетах Сенату з питань розвідки і зовнішніх відносин сформувала репутацію прагматичного політика, здатного вести складні переговори.
Європейські дипломати прямо попереджають: якщо переговори перетворяться на довгі розмови без рішень, повториться сценарій 2014–2015 років. Росія використає час для перегрупування і нових атак. Це найбільший страх Києва, який потребує не символічних гарантій, а конкретних механізмів захисту.
Компромісна угода — Рубіо пропонує «гібридні гарантії», які влаштовують і Вашингтон, і Європу. Україна отримує обмежений, але реальний щит.
Зрив переговорів — Москва затягує процес, фронт залишається гарячим, а довіра Києва до Заходу падає.
Довга гра — угоди немає, але тривають дискусії. Європа і США використовують переговори для виграшу часу, що працює на користь Кремля.
Успіх чи провал цих переговорів матиме наслідки далеко за межами України. Якщо домовленості запрацюють, ЄС зможе заявити про нову архітектуру безпеки. Якщо ж гарантії проваляться — Захід ризикує втратити довіру, а Росія отримає шанс посилити свій вплив.
Місія Марко Рубіо — балансувати між Трампом, Європою, Києвом і навіть Москвою. Це надзвичайно складний дипломатичний пазл, де помилка може коштувати не лише провалу переговорів, а й нової хвилі війни. Для України результат цих домовленостей — питання виживання, а для Європи та США — випробування їхньої здатності діяти як стратегічні союзники.
